Спеціалізація (франц. specialisation, від латів.(латинський) specialis — особливий, особливий, species — рід, вигляд, різновид),направленіє еволюційного процесу, що приводить до вироблення в організмів максимальних пристосувань для життя в менш всіляких, в порівнянні з предками, умовах довкілля і зниженню конкуренції з ін. видами. С. — одна з доріг прогресу еволюційного. Вона характеризується звуженням адаптивної зони і посиленим розвитком ознак, що забезпечують виживання в цій зоні. С. утрудняє вироблення пристосувань до умов, що змінюються. В результаті група, що встала на дорогу С., зазвичай еволюціонує у бік подальшої, ще вужчою С. Прі різкій зміні довкілля ця група не встигає перебудуватися і вимирає. При збереженні ж умов незмінними спеціалізовані види можуть існувати, не міняючись протягом цілих геологічних періодів (наприклад, мечехвости, глибоководні брахиоподи). Виділяють основних типів С.: теломорфоз — найбільш поширена форма С. — вузьке пристосування до приватних умов існування, наприклад живлення (колібрі, нектарники, муравьеди і ін.) або житло (лінивці, кроти, хамелеони, морські ігуани і др.); гіперморфоз — перерозвиток окремих органів (ікла шаблезубого тигра, бивні мамонта і ін.) або збільшення розмірів всього тіла (гігантські динозаври мезозойської ери, ссавці третинного періоду і ін.); катаморфоз — вторинне спрощення організації, пов'язане з переходом до сидячого або до паразитичного способу життя (асцидії, плоскі черв'яки ідр.); гипоморфоз — недорозвинення організму, пов'язане з виникненням неотенії (аппендікулярії, хвостаті земноводні і ін.).
Літ.: Шмальгаузен І. І., Дороги і закономірності еволюційного процесу, М. — Л., 1939; його ж, Проблеми дарвінізму, 2 видавництва, Л., 1969; Тімофєєв-Ресовський Н. Ст, Воронцов Н. Н., Яблоков А. Ст Короткий нарис теорії еволюції, М., 1969.
