Соя (Glycine), рід трав'янистих рослин сімейства бобів. Декілька десятків видів (по ін. даним, 10 видів), переважно в тропічних країнах з вологим кліматом. Обробляють: С. культурну, або щетинисту (G. hispida, або G. mах), — на всіх континентах і С. яванця (G. javanica) — в Австралії як пасовищна рослина. З диких видів в СРСР на Далекому Сході зустрічається С. уссурійськая, або дика (G. ussuriensis). Рослини С. прямостоячі, в'юнкі або повзучі. Листя перисте, трійчасте, рідше з 5—6 листочками, з невеликими прілістникамі. Квітки (білі, фіолетові, червоні) в пазухах гроновидних соцветіях, в деяких видів квітки одіночниє. Плід — боб, лінійний або мечовидний. Насіння округле, довгасте або сплюснуте.
С. культурна підрозділяється на 4 підвиди: С. корейська, маньчжурська (до нього відносяться майже всі сорти, що обробляються в СРСР), китайська і індійська. Передбачають, що вона сталася від С. уссурійськой. Однорічна ярова рослина із стрижньовою кореневою системою, утворює прямостоячий кущ висотою 0,2—2 м. Листя з 3—5 листочків, суцвіття з 2—25 квіток. Боб від світлої до майже чорного забарвлення, з 2—3 (рідше 1 або 4) переважно світлим насінням; 1000 насіння важить від 60 до 425 р. Світлолюбна, вологолюбна, особливо після цвітіння (але може переносити короткочасну засуху). Добре виростає на різних грунтах, окрім кислих, заболочених і солонців. Споживає багато азоту і фосфор.
С. культурна — продовольча, технічна, кормова і сидеральная (див. Сидерація ) культура. Зерно її містить 24—45% білка, 20—32% вуглеводів, 13—37% жиру, вітаміни D 1 , В, Е і ін. Білок С. близький по амінокислотному складу до тваринного білка. Зерно і недостиглі боби споживають, з соєвої муки готують молоко, сир, кондитерські вироби і ін., вводять її в комбікорми. Масло використовують для виробництва маргарину і комбіжиру, рафіноване — в їжу. Зерно С. — сировина для багатьох видів промислової продукції (іськусственоє волокно, пластмаси, клей, лаки, фарби, мило і ін.), основна сировина для виробництва синтетичних і штучних харчових продуктів . Зелену масу, сіно, трав'яну муку, макуху і шрот згодовують худобі.
Батьківщина культурної С. — Китай, де її почали вирощувати за 5000 років до н.е.(наша ера) Звідси С. поширилася в країни Юж. і Юго-Вост. Азії. До Європи (Франція, Італія, Німеччина) завезена в кінці 18 ст У США її сталі обробляти в 19 ст, на території Европ. частини Росії — з кінця 19 ст Світова посівна площа С. (млн. га ) : 16 в 1948—52; 28,3 в 1961—1965; 35,8 в 1970 і 44,5 (у США 21,2, Китаї 14,3) в 1974. Валовий збір зерна 56,8 млн. т (у США 33,6, Китаї 11,9), середній урожай зерна 12,8 ц з 1 га (1974).
В СРСР в 1974 посівами С., переважно на Далекому Сході, а також на Україні, Сівши. Кавказі, в Грузії, Молдавії, зайнято 850 тис. га, валовий збір зерна 375 тис. т, середній урожай 4,41 ц з 1 га (при дотриманні оптимальної технології обробітку до 40 ц). Кращі сорти: Салют 216, Амурська 41, Приморська 529, ВНІЇМК 9186 і ін. С. обробляють в чистих посівах і в суміші з кукурудзою, сорго (на зелену масу, силос, сіно). Добрива: гній 40 т/га і 45—60 кг/га Р 2 О 5 або 110—150 кг/га NPK. Застосовують припосівне добриво і підгодівлю. Спосіб посіву широкорядний (міжряддя 45 см ) або стрічковий дворядковий (51 см ) . Норма висіву насіння 35—140 кг/га, глибина закладення 4—7 див. Прибирають С. у фазу повної стиглості зерна, зелену масу — в період наливання бобів. Шкідники: люцернова совка, соєва зернова міль, соєва смугаста блішка, акацієва огнівка і др.; хвороби: бактеріоз, фузаріоз, ськлеротініоз і ін.
Літ.: Енкен Ст Би., Соя, М., 1959; Гордієнко Ст А., Ліберштейн І. І., Комора білка, М., 1969; Система агротехнічних заходів щодо обробітку сон в Амурської області, Благовещенськ, 1970: Соя, пер.(переведення) з англ.(англійський), під ред. Ст Би. Енкена, М., 1970; Бабіч А. А., Соя на корм, М., 1974.
