Союзний договір, договір між двома або декількома державами, через яке його учасники зобов'язалися діяти спільно для охорони певного політичного положення (включаючи надання взаємної допомоги на випадок війни). Подія, після настання якого виникає обов'язок учасника С. д. надати обіцяну допомогу — casus foederis, зазвичай точно формулюється в самому С. д.
С. д. поряд з мирними договорами — найбільш древні види міжнародних договорів, вони полягали в наступальних або оборонних цілях державами Древнього Сходу, Єгипту і Індії, а потім в Древній Греції і в Древньому Римі.
В сучасному міжнародному праві С. д. наступального характеру вважаються юридично недійсними як агресивні. Статут ООН(Організація Об'єднаних Націй) визнає правомірними лише оборонні С. д., в т.ч.(у тому числі) договори (пакти) про взаємній допомозі у випадку, якщо один з їх учасників виявиться об'єктом нападу з боку третьої держави. СРСР неодноразово виступав ініціатором висновку подібних пактів ще до 2-ої світової війни 1939—45 (наприклад, С. д. з Францією 2 травня 1935, з Чехословакією 16 травня 1935). Після 2-ої світової війни між соціалістичними державами було поміщено більше 30 двосторонніх договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. СРСР має договори про дружбу співпраці і взаємній допомозі з ГДР(Німецька Демократична Республіка) (1964), Польщею (1965), Монголією (1966), Болгарією (1967), Угорщиною (1967), Румунією (1970), Чехословакією (1970) і ін. С. д. є також Варшавський договір 1955 .
