Соціалістичний інтернаціонал, Социнтерн (СІ), міжнародне об'єднання соціал-демократичних партій, наступник що існував до 2-ої світової війни 1939—45 Соціалістичного робочого інтернаціоналу . Заснований в 1951 у Франкфурті-на-Майне на базі Комісько — організаційного центру соціалістів в 1947—51. Програмні принципи СІ викладені в декларації «Про цілі і завдання демократичного соціалізму», прийнятою на Франкфуртському засновницькому конгресі. У ній отримали віддзеркалення основні концепції сучасної соціал-демократії, її відмова від марксизму як теоретичної основи її ідеології і політики. Для соціалістів, говориться в декларації, байдуже, чи черпають вони свої переконання «... з даних марксистського або іншого аналізу соціальних стосунків або з релігійних і гуманістичних принципів». Офіційно метою СІ проголошується досягнення «демократичного соціалізму», тобто поступова трансформація капіталізму в соціалізм без класової боротьби, без соціалістичної революції і встановлення влади робочого класу, при збереженні приватної власності у ряді галузей економіки (див. «Демократичний соціалізм» ) . Франкфуртська декларація проголосила, що «демократичні соціалісти визнають затвердження загального світу найважливішим завданням нашого часу». Проте в своїй практичній діяльності лідери СІ підтримували політику країн НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), направлену проти Радянського Союзу і ін. соціалістичних країн, сприяли проведенню політики «холодної війни», зміцненню військових блоків капіталістичних країн. Ними була підтримана і оголошена соціалістичною по своєму об'єктивному характеру ідея «європейської інтеграції», висунута буржуазними урядами з метою консолідації сил імперіалізму. З кінця 50-х рр. в діяльності СІ стала виявлятися тенденція до пошуків нового зовнішньополітичного курсу, що знайшла якнайповніше віддзеркалення в представлених на обговорення СІ меморандумах Лейбористської партії Великобританії і Соціал-демократичної партії ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (1957), що містили пропозиції про створення зони контрольованого роззброєння в центрі Європи, системи колективної безпеки і ін. Ці питання були предметом обговорення на 6-м-коді конгресі СІ (липень 1959, Гамбург). Лідери СІ низки країн виступили проти цих пропозицій, ведучих ніби то до зміни «рівноваги сил» на користь СРСР. Т. о., по міжнародних питаннях в СІ намітилися і стали стикатися дві лінії: одна — за зміну позицій СІ, інша — за збереження колишнього курсу. Прагнучи здолати ці протиріччя керівництво СІ намагалося з'єднати взаємовиключні принципи — вірність політиці НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) і облік миролюбних прагнень мас трудящих. У 60-х і особливо в 70-х рр. під впливом зміни співвідношення сил на світовій арені на користь світу і соціалізму, а також у зв'язку з внутрішніми процесами в політичному житті капіталістичних країн і соціалістичних партій намітилися чіткіші позитивні зрушення в політиці СІ. Його лідери виступили з заявами про підтримку принципів мирного співіснування, з визнанням миролюбного характеру політики Сов. Союзу і важливості його зусиль в боротьбі за мир. Це знайшло віддзеркалення в рішеннях сесії Ради СІ в Хельсінкі (травень 1971) і 12-го конгресу СІ у Відні (червень 1972). Після деяких коливань лідери СІ підтримали пропозицію соціалістичних країн про скликання Наради по безпеці і співпраці в Європі і активно брали участь в його роботі.
Помітні зміни в позиціях СІ позначилися і відносно визвольної боротьби народів Азії, Африки, Латинської Америки. На початку 60-х рр. Социнтерн підтримував війну імперіалістів США проти в'єтнамського і ін. народів Індокитая, в кінці 60 — початку 70-х рр. виступив за її негайне припинення. У близькосхідному конфлікті СІ в 70-х рр. (після війни на Ближньому Сході 1973) фактично відійшов від позиції беззастережної підтримки Ізраїлю (яку СІ займав в 50—60-х рр.), не виступивши, проте, із засудженням ізраїльської агресії проти араб.(арабський) країн. Бюро СІ, що засідало в лютому 1973 в Чилі (перший випадок в історії Социнтерна, коли його бюро засідало в Латинській Америці і взагалі в країні «третього світу»), заявило про підтримку боротьби латиноамериканських народів за незалежність і соціальний прогрес. Надзвичайне засідання Бюро СІ (вересень 1973) засудило військовий переворот і встановлення терористичного режиму хунти в Чилі. Посилення уваги СІ до країн, що розвиваються, і позитивні зрушення в його позиціях відносно визвольної боротьби народів Азії, Африки, Латинської Америки продиктовані значною мірою прагненням лідерів СІ перешкодити зростанню впливу комуністів і соціалістичних країн на «третьому світі».
Важливе місце в політиці СІ займає проблема стосунків з компартіями. Засновницький конгрес СІ прошел під знаком антикомунізму. Антикомуністичні позиції СІ були зафіксовані також в спеціальних резолюціях Ради і Бюро СІ в 1956. Відкинувши заклик 20-го з'їзду КПРС до співпраці, лідери Социнтерна заявили, що між соціалістами і комуністами «немає нічого спільного» і тому вони виступають проти «всякого об'єднаного фронту або іншої форми політичної співпраці» з компартіями. На 11-м-коді конгресі СІ (червень 1969 Істборн, Великобританія) вони добилися прийняття нової антикомуністичної резолюції. Проте, всупереч зусиллям правих лідерів СІ, ряд партій (соціалістичні партії Японії і Франції, Соціал-демократична партія Фінляндії і соціал-демократичні партії деяких ін. країн) стали співробітничати з компартіями. Ця тенденція особливо посилилася на початку 70-х рр. У цих умовах Бюро СІ вимушено було в 1972 прийняти рішення про те, що соціал-демократичні партії «вільні в вирішенні питань про їх двосторонні стосунки з іншими партіями». Питання про стосунки партій СІ з компартіями є предметом гострих дискусій і боротьби в СІ. Тоді як лідери ряду партій (Соціал-демократичній партії Німеччини, Соціалістичній партії Австрії, англійської Лейбористської партії і ін.) виступають проти співпраці з комуністами, керівництво деяких ін. партій (французькій Соціалістичній партії, Італійській соціалістичній партії Соціалістичній партії Японії, Соціал-демократичній партії Фінляндії і ін.) виступає за контакти і єдність дій з комуністами.
СІ об'єднує (грудень 1975) 56 партій. Проте в це число входять і т.з. партії у вигнанні (емігранти з соціалістичних країн). Фактично СІ об'єднує 47 партій, що налічують 7,7 млн. член (без врахування колективного членства профспілок в партіях низки країн), за яких на виборах голосує понад 80 млн. чіл. До Социнтерну примикає ряд асоційованих міжнародних організацій — жінок, молоді і ін.
Найвищий орган СІ — Конгрес, що скликається 1 раз в 2—3 роки. У період між конгресами керівництво здійснюють Рада Інтернаціоналу (у нього входять по 2 делегати від кожної партії) і Бюро. Поточну роботу СІ виконує Секретаріат.
Голова СІ — Б. Піттерман (Австрія). Секретаріат очолює Г. Янічек (Австрія). Офіційний орган — бюлетень «Socialist Affairs» (до 1971 — «Socialist International Information») (всі дані на 1976).
Літ.: Черняєв А. С., Сучасна соціал-демократія і проблеми єдності робочого руху, М., 1964; Ундасинов І., Грібанов С., Соціал-демократія на сучасному світі, М., 1966; Ідеологія сучасного реформізму, М., 1970; Сибільов Н., Відношення лідерів Соціалістичного Інтернаціоналу до проблем війни і світу, в збірці: Проти реформізму, за єдність робочого руху, М., 1966; його ж, З історії відновлення Соціалістичного Інтернаціоналу, «Нова і новітня історія», 1964 № 2; його ж, Сучасна соціал-демократія про взаємини з комуністами, «Робочий клас і сучасний світ», 1973 №4; Герасимов Р., Сибільов Н., Соціалістичний Інтернаціонал — противник єдності робочого класу, «Питання історії КПРС», 1969 № 12; Braunthal J., Geschichte der Internationale, Bd 3, Hannover, 1971.
