Службові слова, слова, що не мають в мові номінатівной функції (див. Номінація ) і службовці для вираження різних семантіко-синтаксичніх стосунків між знаменними словами, на відміну від яких вони не є членами речення. У словотворчому відношенні більшість С. с. — результат семантичного перетворення знаменних слів, що втратили своє лексичне значення. Серед З: с. розрізняються: приводи (і послелоги), союзи, частки, артиклі (препозитивні і постпозитивні), ізафет, службовець для вираження атрибутивному зв'язку, наприклад в перській мові ненаголошене -е (після голосного -йе) — кетаб-е барадар — «книга брата». Деякі лінгвісти зараховують до С. с. допоміжні дієслова, промовці лише в граматичні функції, наприклад в індоєвропейських мовах: російське «бути», французьке etre, avoir; англійське be, have; німецьке sein, haben. Спірним є питання про віднесення до С. с. негативних дієслів в дравідійських і угро-фінських мовах (прибалтійсько-фінських, марійських, пермських). У мовах аналітичного типа флективних буд С. с. представлені в більшій мірі (наприклад, в романських, німецьких, особливо в англійському), чим в мовах синтетичного типа (наприклад, в російському). Функції С. с. в мовах агглютінатівного буд більш обмежені. У мовах ізолюючих буд С. с. грають велику роль. Наприклад, в китайській мові С. с. можуть уживатися в атрибутивній, відносній, обставинній, модальній і інших функціях.
