Номінація (від латів.(латинський) nominatio — найменування) в мовознавстві, процес найменування, при якому мовні елементи співвідносяться з об'єктами, що позначаються ними. У Н. розрізняються 3 сторони: іменований об'єкт, суб'єкт, що іменує, мовні засоби, серед яких виробляється відбір. Об'єктом Н. можуть бути окреме поняття, предмет, ознака («кінь», «краса», «ходити», «білий»), предмет з його ознаками («білий кінь»), ціла подія («Пожежа!», «Прийшов поїзд»), у зв'язку з чим розрізняються лексичні і препозитивні (виразимі словосполукою або пропозицією) Н. Отбіраємий при Н. ознака, яка береться за основу найменування, створює внутрішню форму останнього, т.ч. один і той же об'єкт може отримувати різні назви по своїх різних ознаках (ср. російське «дитячий стільчик» — за призначенням і англійське high chair — за формою предмету). Зовнішня форма найменування визначається обираними при Н. лексико-граматичними засобами мови, так що однакові по внутрішній формі найменування розрізняються по їх зовнішній формі («стара людина — стара»). Закономірності Н. виявляються не лише в готових номінатівних засобах мови (слова, словосполуки, граматичні форми), але і в кожному акті мови, де найменування об'єктів відбувається на підставі певного відбору їх ознак. Стосунки Н. стійкі, що забезпечує мовну комунікацію, але не абсолютні: об'єкт може отримувати нові найменування по інших своїм ознакам (вторинна Н.), тоді як ім'я може позначати інші об'єкти (переносна, або непряма, Н.). Відносна стійкість Н. обумовлює розширення номінатівних можливостей мови і їх використання в художніх цілях.
