Словацький мова , мова словаків, що живуть головним чином в ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) (близько 4,2 млн. чоловік, у тому числі в Словаччині близько 3,9 млн. чоловік, 1970, перепис). Відноситься до західної групи слов'янських мов . Має 3 діалекти: западнословацкий, среднесловацкий і східнословацький. По буд близький до чеській мові, у ряді меж — південно-слов'янським мовам. Фонетичні особливості: наявність специфічного голосного ä, приголосних dz, dž, дифтонгів ô (uo), ia, iu, ie, зіставлення l і I''. По стислості і довготі розрізняються явні (а—á, о—ó, u—ú, i—í) і плавні приголосні (r—ŕ, I—í). У С. я. є ритмічне правило, по якому в слові не повинні слідувати один за одним довгі склади. Для морфологічних буд характерні висока міра регулярності форм відміни і відмінювання: закінчення -m в 1-м-коді обличчі однини дієслів, -om в орудному відмінку однини іменників чоловічого і середнього роду, — u в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду на -а; втрата іменних форм прикметників. У С. я. збереглися форми плюсквамперфекту. Графіка — латинська, з рядом діакритичних знаків. Древні письмові пам'ятники сходять до 15—16 вв.(століття) Основи сучасної літературної мови, що базується на среднесловацком культурному інтердіалекте, закладено в 40-х рр. 19 ст
Літ.: Селіщев А, М., Слов'янське мовознавство, т. 1, М., 1941; STANISLAVJ., Dejiny slovenského jazyka, t. 1—5, Brat., 1956—73; Pauliny E., Dejiny spisovnej slovenčiny, t. 1, Brat., 1971; Morfológia slovenskeho jazyka. Brat., 1966; Pauiin в E., Ružička Y., Štolc Y., Slovenská gramatika, 5 vyd., Brat., 1968; Isačenko A. V., Slovensko-ruský prekladový slovník, dl 1—2, Brat., 1950—1957; Slovník slovenského jazyka, dl 1—6, Brat., 1959—08.
