Словенська мова, мова словенських, одна з офіційних мов СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія). Відноситься до південної групи слов'янських мов . Число тих, що говорять С. я. близько 2 млн. чоловік (з них близько 1,6 млн. в Словенія ; 1971, перепис). Поширений також в пограничних з СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія) областях Австрії, Італії, Угорщини. Має 7 груп діалектів. Фонетичні особливості літературного С. я.: зіставлення під наголосом довгих і коротких, відкритих і закритих голосних; голосний е [] на місці праслов'янських *ъ, *ь; відсутність зіставлення приголосних по твердості і м'якості; перехід l, v в в кінці складу. Наголос експіраторний і тонічний (різномісцеве рухливе). Морфологічні особливості: збереження подвійного числа, плюсквамперфекту і супіна; втрата аориста і імперфекту, кличної форми і чергувань приголосних в іменній відміні. Прадавній письмовий пам'ятник — Бріжінськие (Фрейзінгенськие) уривки (кінець 10 — почало 11 вв.(століття)). Формування літературної мови закінчилося в кінці 19 ст Сучасна літературна мова функціонує поряд з розмовними варіантами, між якими є значні фонетичні і лексичні відмінності. У 2-ій половині 20 ст складаються норми загальнословенської розмовної мови. Писемність — на основі латинської графіки.
Літ.: Флорінський Т. Д., Лекції із слов'янського мовознавства, ч. 1, Київ, 1895; Ramovš F., Historična gramatika slovenskega jezika, sv. 2 — Konzonantizern, sv.7 — Dialekti, Ljubljana, 1924—35; його ж, Kratka zgodovina slovenskega jezika, I, Ljubljana, 1936; Toporišič J., Slovenski knjizni jezik, sv. 1—4, Maribor, 1965—1970; Bajec A., Kolarič R., Rupel M., Slovenska slovpica, Ljubljana, 1973; Kotnik J., Slovenskoruski slovar, 2 izd., Ljubljana, 1967; Slovar slovenskega knjižnega jeźika, knj. I, Ljubljana, 1970.
