Словесний наголос, вигляд наголосу, визначуваного в межах слова і полягаючого у виділенні одного з його складів, на відміну від фразового, ритмічного (тактового), складового наголосу. С. в. може бути вільним, як в російській мові, або фіксованим, як в чеському, угорському, польському мовах. Вільне С. в. може виконувати як розрізняльні, так і кульмінатівниє (забезпечення єдності слова) і делімітатівниє (розмежувальні) функції (наприклад, «замокнув — замокнув», «руки — руки»; у першому випадку С. в. розрізняє різні слова, в другому — різні граматичні форми слова). Воно співвідноситься з морфологічною структурою слова (наголос на основі — наголос на флексії) і є важливою характеристикою граматичних парадигм . Фіксоване С. в. грає роль лише словоразгранічительного сигналу (у мовах, що не мають сингармонізма, воно несе також кульмінатівную функцію), співвідноситься із складовою структурою слова і є непарадігматічним. Не всі мови володіють С. у.: у французькій мові наголос в потоці мови співвідноситься не із словом, а з ритмічною групою (тактом). Немає С. в. (у звичайному сенсі цього слова) і у ряді тональних мов Західної Африки. У деяких мовах С. в. може поєднуватися в межах слова із складовим (наприклад, в китайській мові); при цьому обидва наголоси є фонетично різними (складове — музичне, С. в. — силове).
