Сефевіди, династія правителів держави на Ближньому і Середньому Сході в 1502—1736. Держава С. виникло після перемоги Ісмаїла, одного з синів шейха дервішеського ордена Сефевіє, що став на початку 16 ст шахом Ірану (Ісмаїл I ), над Ак-Коюнлу і їх союзниками. У склад держави С. входили Іран, Азербайджан, частина Вірменії, велика частина території сучасного Афганістану, часом Ірак і деякі інші території (див. карту ). До кінця 16 ст опорою перших шахів С. були знати і ополчення тюркських азербайджанських племен (кизилбаши). Центром держави С. спочатку був Азербайджан, столицею — Тебріз (до 1555; у 1555—1597/98 — Казвін, з 1597/98 — Ісфахан). Найбільш поширеною формою землеволодіння в державі С. був тіуль . Державною релігією став іслам толку шиїта (імамітського) (див. Шиїзм ). Зростання податків приводило до народних повстань (1570—71 в Гиляне, 1571—73 в Тебрізі і ін.). С. вели тривалі війни з імперією Османа і узбецькими ханами. Феодальні усобиці, що почалися після Тахмаспа 1 (правив в 1524—76), привели фактично до розпаду держави С. на окремі долі. У цих умовах імперія Османа захопила північно-західні райони держави С., а узбецькі хани — Хорасан. Перед загрозою повного розчленовування держави основна частина кизилбашськой знаті об'єдналася довкола шаху Аббаса I (правив в 1587—1629), який спирався також і на курдських і лурських феодалів, осілу світську і духовну знать Ірану і Закавказзі. Матеріальною основою відродження держави С. став шахський домен, який включав до 70-м-коду рр. 17 ст цілі області (Гилян, Мазендеран і ін.). Доходи з домена йшли на вміст створеною при Аббасе I постійної армії, а також двору і чиновництва. Аббасу удалося взяти ряд перемог над турками і узбеками, повернути Азербайджан, Хорасан і (тимчасово) Ірак, втрачені його попередниками. В результаті податкової, адміністративної, військової і інших реформ держава С. зміцнилося і переживало відносний економічний підйом. С. підтримували жваві дипломатичні і торгівельні стосунки з Росією і іншими європейськими і азіатськими країнами.
Зростання феодальної експлуатації, засилля чиновників на землях шахського домена, зростання податкового обкладення (особливо з кінця 17 ст), практика (з 2-ої половини 17 ст) передачі частини земель шахського домена в тіульниє володіння привели до початку 18 ст до економічного і політичного ослабіння держави С. Народниє повстання, що майже не припинялися в 1-ій половині 17 ст (Гилянськоє 1629, Казвінськоє 1632 і ін.), посилилися з початку 18 ст Повсталі в 1709 афганських племен захопили до 1722 Ісфахан; Туреччина окуповувала Закавказзю і Західний Іран; шах Тахмасн II (1722—32) поступився прикаспійськими областями держави С. Росії. У успішній боротьбі проти афганців і турок сефевідський полководець Надір (див. Надіршах ) позбавив влади династію С. (1736).
Літ.: Петрушевський І. П., Нариси по історії феодальних стосунків в Азербайджані і Вірменії в XVI — нач. XIX вв.(століття), Л., 1949; Ефендієв О. А., Утворення азербайджанської держави сефевідов в нач. XVI ст, Баку, 1961; Новоселів А. П., З історії класової боротьби в Азербайджані і Східній Вірменії в XVII—XVIII вв.(століття), у збірці: Історичні записки, т. 67, М., 1960; Куция До. До., З історії соціальних рухів в містах Сефевідського держави, «Народи Азії і Африки», 1966 №2; Папазян А. Д., Аграрні стосунки в Східній Вірменії в XVI—XVII вв.(століття), Ер., 1972; Röhrborn До. М., Provinzen und Zentralgewalt Persiens im 16 und 17 Jahrhundert, Ст, 1966. Див. також літ.(літературний) при статтях Аббас I, Іран .
