Сероземи, тип грунтів, що формуються під субтропічною напівпустинною рослинністю. Утворюється на лессах, лесовидних суглинках і древніх алювіальних відкладеннях, що містять гіпс, карбонати, легкорозчинні солі, в умовах непромивного і випотного водного режиму. Для С. характерна річна циклічність почвообразовательного процесу: під час його весняної активної фази інтенсивно розвивається рослинність (завдяки осінньо-зимовому накопиченню волога в грунті), у верхніх горизонтах відбувається накопичення рослинних залишків і їх гуміфікація, частина карбонатів і мінеральних солей пересувається в нижні горизонти; у літню фазу гумусові речовини мінералізуются — легкорозчинні солі піднімаються у верхні горизонти з капілярною вологою. У профілі С. виділяють горизонти: А — гумусовий (містить 1—4,5% гумусу) потужністю 40—120 см , сірого або сіро-палевого кольору, з погано вираженою грудкуватою структурою; У — елювіально-карбонатний; З — материнська порода; нижче за неї (на глибині 1,5—2 м-коду ) — скупчення легкорозчинних солей.
С. володіють хорошими водно-фізичними властивостями, високою біологічною активністю, досить родючі, дають високі урожаї при зрошуванні. Підрозділяються на підтипи: світлі, звичайні (типові), темні і північні. Поширені в Передній Азії, в Північній Америці (Ю.-З. США, С. Мексики), в Північній Африці, Австралії; у СРСР — в Середній Азії. Світлі і звичайні С. використовуються в зрошуваному землеробстві (посіви бавовника, цукрового буряка, зернових, сади і виноградники). У районах поширення С. виявлені найбільш древні вогнища зрошування .
Літ.: Розанців А. Н., Сероземи Середньої Азії, М., 1951; Мінашина Н. Р., Розанців А. Н., Щувалов С. А., Грунти, в кн.; Середня Азія, М., 1968.
