Світ міжнародний, стосунки між народами і державами, що грунтуються на проведенні зовнішньої політики ненасильницькими засобами і дотриманні перейнятих на себе (і закріплюваних зазвичай в договорах) зобов'язань; відсутність організованої озброєної боротьби між державами. У антагоністичних класових суспільствах М. уривається війнами і закріплює їх результати. Характер М., як і характер війни, визначається історичним рівнем розвитку суспільства, політикою панівних класів.
Нова епоха історичного розвитку починається з виникнення соціалізму, в самій природі якого закладено прагнення к М. між народами. Вічний М. між народами, що виключає всякі війни і підготовку до них, є міжнародним принципом комуністичного суспільства (див. До. Маркс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 17, с. 5), одним з великих ідеалів, за які борються комуністи (див. Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 304).
Ідеал життя без воєн, коли в міжнародних відносинах дотримувалися б загальновизнані норми справедливості, сходить до глибокої старовини: легенди про «золоте» століття, антивоєнна утопія Лао-цзи (Китай), роман старогрецького письменника Ямбула про сонячній державі. Ідеологи рабовласницького класу, відкидаючи можливість тривалого рівноправного М. з «варварами», ставили питання о М. як внутрішню проблему певного народу: китайців (Мо-цзи), еллінів (Арістотель). У феодальній Європі необхідність віддзеркалення небезпеки чужоземної навали викликала до життя політичні плани усунення розбратів шляхом союзу держав: «російського М.» Романа Галицького (13 ст), «загального європейського М.» французького мислителя П. Дюбуа (14 ст) і чеського короля Йіржі Подебрада (15 ст).
В 17—18 вв.(століття) з'являються проекти загальноєвропейських або усесвітніх організацій для мирного вирішення міжнародних суперечок: Е. Круа (Франція, 1623), У. Пенна (США, 1693), французького публіциста Ш. Сен-Пьера (1708), англійського економіста Дж. Беллерса (1710), німецького філософа І. Канта (1795), російського просвітителя Ст ф. Маліновського (1803) і ін. Прогресивні мислителі 17—18 вв.(століття) висунули як основні принципи міжнародних відносин рівноправ'я і пошану суверенітету народів, зв'язавши реалізацію їх з вимогою ліквідації феодально-династичних засад як умови «вічного М.». У 17 ст основоположник науки міжнародного права Г. Гроций розвивав ідею гуманізації воєн, регулювання стосунків між державами на користь М. На відміну від просвітителів і буржуазних демократів, французькі утопічні комуністи 18 ст (Мореллі, Р. Маблі) вказували, що для усунення воєн потрібно змінити соціальний пристрій націй на основі спільності майна. Після наполеонівських воєн (1815) в Європі зародився пацифістський рух, що прагнув забезпечити М. на грунті капіталістичних стосунків; воно зіграло відому роль в розробці конвенцій і угод про гуманізацію методів ведення війни, про мирний дозвіл міжнародних суперечок і зіткнень (наприклад, Гаагські конвенції 1899 і 1907; створення в 1899 Постійної палати третейського суду, що діяла як орган міжнародного арбітражу).
З середини 40-х рр. 19 ст проти мілітаризму і воєн виступає робочий рух. «...Об'едіненіє робочого класу різних країн, — писав До. Маркс, — кінець кінцем повинно зробити війни між народами неможливими» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 16, с. 556). 1-й Інтернаціонал розглядав боротьбу за М. як частину боротьби за звільнення робочого класу. Підкреслюючи необхідність і можливість захисту М. в умовах капіталізму, Ф. Енгельс висунув в 1893 проект загальноєвропейської безпеки на основі роззброєння як гарантії М. На початку 20 ст міжнародний соціалістичний рух, партія більшовиків виробили антимілітаристську тактику пролетаріату, що знайшла віддзеркалення в рішеннях конгресів Штутгарту (1907) і Базеля (1912) 2-го Інтернаціоналу. У роки 1-ої світової війни 1914—18 В. І. Ленін розробив питання о М. у зв'язку з соціалістичною революцією пролетаріату. Ставлячи проблему М. конкретно історично, у зв'язку з певними політичними вимогами і інтересами робочого класу і народних мас, Ленін відзначав в березні 1917 в «Листах з далека», що лише пролетарська держава в змозі «...добіться світу, притому не імперіалістського світу, не операції між імперіалістськими державами про ділення награбованою капіталістами і їх урядами видобутку, а дійсно міцного і демократичного світу, який не досяжний без пролетарської революції у ряді країн» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 31, с. 55).
Поворот в світовій політиці від імперіалістичного М., з війнами, що зростають з нього, до міцного демократичного М., який закладає основи для повного усунення воєн, почався з перемогою Великої Жовтневої соціалістичній революції в 1917. У першому акті Радянського уряду — Декреті про світ — програма демократичного М. була органічно пов'язана з новим принципом міжнародних відносин, народженим соціалістичною революцією, — принципом мирного співіснування соціалістичних і капіталістичних систем. Боротьба Радянської держави і міжнародного робочого класу на чолі з партіями 3-го Інтернаціоналу у період між двома світовими війнами за нові принципи світової політики, висунуті соціалізмом, розвиток і зміцнення могутності першої соціалістичної держави, а потім світової системи соціалізму — історичні кроки до створення вирішальних гарантій стійкого М.
Сучасна постановка питання про М., обгрунтована комуністичними і робочими партіями на міжнародних Нарадах 1957, 1960, 1969, виходить із зміни співвідношення сил між соціалізмом і капіталізмом на світовій арені, з принципового положення про те, що послідовна миролюбна політика СРСР і інших соціалістичних держав, зростаючий вплив їх погодженої політики на хід світових подій, посилення боротьби робочого класу і всіх трудящих в країнах капіталу, зростання національно-визвольного руху, виступ широких кругів світової демократичної громадськості — прибічники М. усувають фатальну неминучість нової світової війни. Унаслідок небачений збільшеної руйнівної сили засобів війни питання о М. став загальнолюдською проблемою, для дозволу якої необхідні спільні дії в ім'я захисту М. всіх, хто зацікавлений в порятунку плодів праці і творчих зусиль людства, незалежно від переконань і політичних поглядів. З одного боку, боротьба за М. неотделіма від розвитку антиімперіалістичного руху і зливається з боротьбою за свободу народів, прогрес і демократію; з іншою — зміцнення М. створює сприятливі умови для визвольної боротьби трудящих.
Комуністи відкидають як псевдореволюційну екстремістську ідею затвердження соціалізму і М. в результаті війни, так і правоопортуністичне розуміння М. як відмова від класової боротьби, від боротьби з буржуазною ідеологією і політикою. Підсиливши настання на імперіалізм, що є джерелом військової небезпеки, можна добитися вирішальної переваги над ним завдати поразки його агресивній політиці, нав'язати імперіалістам мирне співіснування і втілити в життя прагнення народів к М. Найважливішими передумовами М. є припинення гонки озброєнь і роззброєння, ліквідація військових блоків і вогнищ війни, відсіч актам агресії і міжнародного свавілля, розвиток міжнародної співпраці. Боротьба Радянської держави, інших миролюбних сил за здійснення корінного повороту до розрядки в міжнародних відносинах привела в 1-ій половині 70-х рр. до створення нової ситуації, коли реальним стало завдання забезпечення безповоротності зрушень, що сталися на світовій арені на користь М. і мирного співіснування держав з різним суспільним устроєм. Див. також ст. Мирне співіснування .
Літ.: Маркс До., Перша відозва Генеральної ради Міжнародного Товариства Робітників про франко-пруську війну, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 17; Енгельс Ф., Чи може Європа роззброїтися?, там же, т, 22; Ленін Ст І., Про міжнародну політику і міжнародне право. [Сб.], М., 1958; Документи Наради представників комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1960; Міжнародна Нарада комуністичних і робочих партій, Москва, 1969, Прага, 1969; XXIV з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. Стенографічний звіт, т. 1—2, М., 1971; Лібкнехт До., Мілітаризм і антимілітаризм..., М., 1960; Трактати про вічний світ. [Сб.], М., 1963; Проблеми війни і світу, М., 1967.
