Свеаборгськоє повстання 1906, озброєний виступ матросів і солдатів гарнізону фортеці Свеаборг на Балтійському морі в період Революції 1905—07; готувалося Фінляндською військовою організацією РСДРП як складова частина загального повстання Балтійського флоту. Безпосередньо керувала підготовкою С. ст місцева військова соціал-демократична організація при активній участі більшовиків — підпоручиків А. П. Емельянова і Е. Л. Коханського. Свеаборгськая організація есерів запропонувала готувати повстання спільне. Але угоди досягти не удалося: есери наполягали на негайному виступі, соціал-демократи рахували підготовку до повстання незавершеної. 15(28) липня стихійно почалися хвилювання матросів мінної роти; скориставшись цим, есери призвали до повстання. Петербурзький комітет РСДРП направив в Свеаборг делегацію (Р. С. Землячка, М. Н. Лядов, А. Р. Шліхтер) із завданням добитися відстрочення виступу, а в разі неможливості — взяти участь в керівництві С. ст Делегація прибула в розпал С. ст і попасти у фортецю не змогла. 17(30) липня за наказом коменданта фортеці мінери були арештовані. Це викликало в ніч на 18(31) липня повстання гарнізону, в якому взяли участь 7 артилерійських рот з 10; до них приєдналися матроси Свеаборгськой флотської роти і 20-го флотського екіпажа на півострові Ськатудден (всього учасників С. ст понад 2 тис. чіл.). Соціал-демократична організація на чолі з Емельяновим і Коханським прагнула додати повстанню організований характер; були висунуті гасла скидання самодержавства, свободи народові, передачі землі селянам і ін. Повсталі опанували острови Александровським, Артилерійським, Михайлівським і Інженерним і почали артилерійських обстріл островів Комендантського і Табірного, де знаходилися вірні царському уряду війська. У підтримку С. ст робітники Гельсингфорса (Хельсінкі) оголосили загальний страйк. Загони фінляндської Червоної гвардії (близько 200 чоловік) приєдналися до революційних військ. Проте повсталі не зробили подальших наступальних дій, чекаючи прибуття революційних кораблів Балтійського флоту, знаючи, що в Кронштадті також готувалося повстання (див. Кронштадтські повстання 1905 і 1906 ). Але унаслідок прийнятих командуванням флоту заходів (арешт революційних матросів), прибулі 19 липня (1 серпня) броненосець «Цесаревич» і крейсер «Багатир», озброєні далекобійною великокаліберною артилерією, не приєдналися до С. ст Вони піддали фортецю обстрілу, залишаючись поза досяжністю її артилерії. Одночасно почали настання з боку Гельсингфорса і о. Табірного перекинуті з Петербургу і інших пунктів урядові війська. 20 липня (2 серпня) військова рада повсталих прийняв рішення припинити безнадійну боротьбу.
Військовому суду було віддано близько 1 тис. солдатів і матросів. 10(23) серпня керівники С. ст були розстріляні (всього 43 чіл., у тому числі Емельянов і Коханський); останні засуджені до каторги, тюремного висновку, дисциплінарних рот.
Літ.: Ленін Ст І., Про посилку делегації в Свеаборг, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 13; його ж, Перед бурею, там же; Перша конференція військових і бойових організацій РСДРП, М., 1932; Революція в 1905—1907 рр. в Росії. Документи і матеріали. Другий період революції, ч. 2, кн. 1, М., 1961; Найда С. Ф., Революційний рух в царському флоте.1825—1917, М. — Л., 1948; Корабльов Ю., Революційне повстання на Балтіке в 1905—1906 рр., Л., 1956; Деренковський Р. М., Загальний страйк і Ради робочих депутатів в липні 1906, в збірці: Історичні записки, т. 77, М., 1965.
