Сартр (Sartre) Жан Поль (р. 21.6.1905, Париж), французький письменник, філософ і публіцист. Син морського офіцера. Закінчивши в 1929 Вищу нормальну школу, викладав філософію в ліцеях. Під час німецько-фашистської окупації Франції (1940—44) співробітничав в патріотичному друці Руху Опору. У 1945 заснував журнал «Тан модерну» («Les Temps modernes»). Розвиток політіко-ідеологічніх поглядів С., відмічене різкими коливаннями між ліберальним демократизмом і льоворадікальним екстремізмом, просліджується по 9 книгам його вибраної публіцистики («Ситуації», 1947—72). У роки «холодної війни» марно шукав для лівої некомуністичної інтелігенції Заходу проміжної дороги між двома таборами. У 1952 приєднався до Руху прибічників світу, виступав проти колоніалізму, расизму. Висловлювався на підтримку соціалістичних країн, які неодноразово відвідував до 1968. Під впливом студентських виступів (див. Загальний страйк 1968 у Франції) і інших подій цього року прийняв сторону лівацького бунтарства (книга «Бунт завжди прав», 1974). У 1964 за автобіографічну повість про дитинство «Слова» (1964, русявий.(російський) пер.(переведення) 1966) С. була присуджена Нобелівська премія, від якої він відмовився, пославшись на зневагу комітетом, що присуджує її, до заслуг революційних письменників 20 ст
Ідеалістична філософія С. — один з різновидів атеїстичного екзистенціалізму, зосереджена на аналізі людського існування, як воно переживається, осмисляєтся самою особою і розгортається в низці її довільних виборів, не зумовлених законодоцільністю буття, який-небудь свідомо даною суттю. Існування, що ототожнюється С. в книзі «Буття і небуття» (1943) з тим, що знаходить опору лише в собі самосвідомістю особи, постійно стикається з іншими, настільки ж самостійним існуванням і зі всім станом речей, що історично склався, з'являється у вигляді певної ситуації; остання, в ході здійснення «вільного проекту», підлягає як би духовній «відміні», оскільки вважається неспроможній, підлягаючій перебудові, а потім і зміні на ділі. Відношення людини і світу С. розглядав не в єдності, а як повний розрив між безнадійно загубленим у Всесвіті і таким, що тягне, проте, тягар метафізичної відповідальності за її долі мислячим індивідом, з одного боку, і природою і суспільством, які виступають хаотичною, безструктурно-рихлою смугою «відчуження», — з іншою. Всі спроби С. здолати пропасти між натхненним людиною і матеріальним світом дали (у книзі «Критика діалектичного розуму», 1960) лише просте складання по-своєму переробленого психоаналізу, емпіричній соціології груп і культурної антропології, виявивши неспроможність домагань С. на те, щоб «надбудувати» марксизм, визнаний їм найпліднішою філософією 20 ст, вченням про окрему особу.
В есе після естетики і історико-літературних робіт («Що таке література?», 1947; «Бодлер», 1947; «Святій Жене, комедіант і мученик», 1952; «Родинний дурник», т. 1—3, 1971—72, і ін.) С. відстоює, часом не без вульгарно-сектантських перехлестов, думка про особисту відповідальність письменника за те, що все відбувається в сучасній історії (так звана теорія «ангажованої»). З.-писатель і у своїй прозі (роман «Нудота», 1938; збірка розповідей «Стена», 1939; незавершена тетралогія «Дороги свободи», 1945—49), і в драматургії («Мухи», 1943; «За замкнутою дверима», 1945; «Диявол і господь бог», 1951; «Затворники Альтони», 1960, і ін.) сполучає умоглядну філософічність з фізіологизмом побутових зарисовок, міф і репортаж, витончену психологічну аналітику і відкриту публіцистічность. Від книги до книги у С. розгортаються пригоди інтелігента у пошуках свободи — роздоріжжя і безвихідь, яка виявляє тяготи її отримання, справжнє і помилкове її наповнення, легкість зісковзування до анархічного свавілля і взаємовідношення з відповідальністю перед іншими, різницю її індивідуалістичних і етично-цивільних тлумачень. Творчість С. як вождя французьких екзистенціалістів надав вплив на духовне життя Франції і інших країн, отримало відгук у філософії і політику, естетові, літературі, драматургії, кіно. Воно було неодноразово піддане критиці з боку марксистів.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): П'єси, М., 1967.
Літ.: Шкунаєва І., Сучасна французька література, М., 1961; Евніна Е., Сучасний французький роман 1940—1960, М., 1962; Сучасний екзистенціалізм, М., 1966; Ковалів Ст Н., Жан-Поль Сартр і екзистенціалізм, М., 1970; Стрельцова Р. Я., Критика концепції екзистенціаліста діалектики (аналіз філософських поглядів Же.-П. Сартра), М., 1974: Murdoch I., Sartre, romantic rationalist, L., 1953; Jeanson Fr., Sartre par lui-même, P., 1967; його ж, Sartre dans sa vie, P., 1974; Martin-deslias N., J.-P. Sartre ou la conscience ambigue, P., 1:1972]; Verstraeten P., Violence et éthique, [P.], 1972; Contat M., Rybalka M., Les écrits de Sartre. Chronologic, bibliographic commentée, P., 1970.
