Самарін Юрій Федорович [21.4 (3.5) .1819, Петербург, — 19(31) .3.1876, Берлін], російський громадський діяч, мислитель, історик, публіцист, один з найбільших слов'янофілів. З родовитої дворянської сім'ї. Закінчив Московський університет (1838); магістерська дисертація «Стефан Яворський і Феофан Прокоповіч» (1844). У 1844—52 на державній службі, головним чином в Прибалтиці. З 1853 займався літературно-публіцистичною діяльністю, працював у міських і станових організаціях. Активно брав участь в підготовці і проведенні селянської реформи 1861, був членом редакційних комісій .
Спочатку був гегельянцем. Під дією До. С. Аксакова і А. С. Хомякова в початку 40-х років С. прилучився до слов'янофільства. Виходячи з православ'я як особливого культурного початку, покладеного в основу історичного життя російського народу, С. розвиває думку про три періоди національного життя («виняткової національності», «наслідування» і «розумної народності»). Розділяючи концепцію «цілісного знання» Хомякова, протиставляючи «тиранення розуму» свободу «етичного натхнення», С. вважав, що лише в народі зберігається «дух в його живій цілісності». Повсякденне політичне життя представляється йому боротьбою народного побуту з «бездарною, відвернутою цивілізацією». Політична доктрина С. заснована на визнанні лише двох сил — самодержавства і сільської громади, які він нерозривно зв'язував, причому дворянству С. не надавав особливого значення як «безглуздому середовищу», яке по «недоліку народного кореня» позбавлене якої-небудь творчої сили. Критикуючи матеріалізм, С. стверджував, що він «зовсім не витікає з природних наук».
Основні історичні вигадування С. присвячені соціально-економічним і національним стосункам в Прибалтиці, відміні кріпака права в Пруссії, історії єзуїтів. У записці «Про кріпосний стан і про перехід з нього до цивільної свободи» (1856) С. вказував на кріпацтво як на причину соціально-економічної відсталості Росії і, зокрема, як на причину невдачі в Кримській війні 1853—56. З літературно-естетичної спадщини С. виділяється стаття «Про думки „Сучасника“ історичних і літературних» (1847), вислови про творчість М. Ю. Лермонтова і Н. Ст Гоголя.
Соч.: Соч., т. 1—10, 12, М., 1877—1911; Листування з баронесою Е. Ф. Раден 1861—1876, М., 1893; Листування з А. І. Герценим, «Русь», 1883 № 1—2.
Літ.: Колубовський Я. Н., Матеріали для історії філософії в Росії, «Питання філософії і психології», 1891 №2; Введенський С. Н., Основні межі філософських переконань Ю. Ф. Самаріна, Каз., 1899; Гершензон М. О., Історичні записки, М., 1910; Нольде Б. Е., Ю. Ф. Самарін і його час, Париж, 1926; Ефімова М. Т., Ю. Самарін в його відношенні до Лермонтову, в кн.: Пушкінська збірка, Псков, 1968; її ж, Ю. Самарін про Гоголя, в кн.: Пушкін і його сучасники, Псков, 1970; Історія філософії в СРСР, т. 2, М.. 1970; Hucke G., J. F. Samarin: seine geistesgeschichtliche Position und politische Bedeutung Münch., 1970.
