Сааді (псевдонім; справжнє ім'я — Мусліхаддін Абу Мухаммед Абдаллах ібн Мушріфаддін) (між 1203—10, Шираз, — 9.12.1292, там же), персидський письменник і мислитель. Походив з небагатої духовної сім'ї. В середині 20-х рр. 13 ст вчився у вищій духовній академії «Нізамія» в Багдаді. У 30-х рр. відвідав мекку, більше 20 років мандрував в одязі дервіша по всьому мусульманському світу. У дамаску написав поему «Бустан» (авторська назва «Сааді-наме», 1257) і, повернувшись в Шираз, підніс її місцевому правителеві Абу Бекру ібн Сааду (1226—60). Йому ж присвячений і «Гулістан» (1258). С. вів напіввідлюдницьке життя духовного наставника, «старика», в скромному подвір'ї на околиці Шираза.
Відомі дві редакції зібрання творів С. Одна виконана в 1334 якимсь Алі Бісутуном, який вніс нібито другорядні зміни в раніше існуючу редакцію. Ета так звана Бісутуновськая редакція відтворюється в більшості списків, літографованих видань, а також в кращому науковому виданні доктора Форуги (Іран, 1941). Інша редакція представлена в чотирьох списках почала 14 ст і значно відрізняється від першої. Оскільки ці списки ще не притягувалися для підготовки видань вигадувань С., жодне з них не може вважатися критичним. У зібрання творів входять: Передмова (украй риторичне і беззмістовне), що не належить перу С.; «П'ять меджлісів» — прозаїчні, пересипані віршами «посланія»-поученія в релігійно-філософському дусі, «повчання царям», відповіді па деякі складні етично-богословські питання; «Гулістан»; «Бустан»; арабські і персидські касиди ; елегії; макаронічеськие вірші (див. Макаронічеськая поезія ) любовно-ліричного і моралістичного вмісту; «Тарджібанд» — цикл 113 22 любовних газелей, сполучених рефреном; чотири збірки газелей; «Книга Сахиба» — збірка віршів хвалебного, ліричного, повчального вмісту; чотири розділи, що включають малі ліричні форми, — рубай, кит''а, фрагменти. До складу зборів входив також порнографічний розділ, в достовірності якого деякі дослідники сумніваються.
Розквіт поетичної діяльності С. падає на роки монгольського владицтва. На відміну від сучасних йому поетів — панегіристів і містиків, С. обернув слово до широких кругів народу. Основу його літературних проповідей склали світлі ідеї людяності. Він повідав їх людям в музичних і ясних гімнах-газелях, що розкрили цілий світ простих людських радощів і печалей, а також в гострих, сміливих і смішних притчах-розповідях «Гулістана» і частково «Бустана». Величезні були і слава С., і вплив його на розвиток літератури. Але якщо славу найбільшого лірика С. ділить з Хафізом, те він не знає собі рівних в художній проповіді активного, демократичного гуманізму.
Соч.: Кулліят-е Са''ді-йе Ширазі аз ру-йе нусхейе ки дженабе ага-йе Мухаммад Алі Форуги тасхих намудаанд, Тегеран, 1320, ц.р. х. (1941); Мунтахабі куллієт. [Тартібдіхандагон І. Алізода, А. Дехоті], Сталінабад, 1956; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вибране, Сталінабад, 1954; Гулістан. [Крітіч. текст.(текстильний) пер.(переведення), предісл.(передмова) і прим.(примітка) Р. М. Алієва], М., 1959; Бустан. Лірика, М., 1962; Са''ді-наме (Бустан). [Підготовка науч.(науковий) тексту і посл. Р. Алієва], Тегеран, 1968.
Літ.: Брагинський І., 12 мініатюр, М-кодів,, 1966; Самі Алі Шенасайн-е Са''ді дар Орупа, «Хонар ва мардом», 1967 № 61—62.
