СРСР володіє величезними грунтовими багатствами. На його території розташований найбільший в світі регіон високородючих чорноземів і лугово-чорноземних грунтів (168,4 млн. га, або близько 8% площі грунтів СРСР). Чорноземи, а також червоно-коричневі, каштанові і сірі лісові грунти утворюють основний землеробський масив країни. Велике сільськогосподарське значення мають також дерново-підзолисті грунти. У сільськогосподарському виробництві практично не використовуються тундрові, глєєподзолістиє і мерзлотно-тайгові грунти (близько 340 млн. га, більше 15%), в зонах яких для землеробства украй недостатні теплові ресурси, а також грунти гірських територій з несприятливим рельєфом. Значні площі грунтів (понад 270 млн. га, або понад 12%) знаходяться в районах напівпустель і пустель (світло-каштанові, бурі напівпустинні сіро-бурі, сероземи і сіро-коричневі), де землеробство без зрошування украй неефективно. Багато грунтів цих регіонів (такирниє, такири, солончаки, солонці) засолено і мають потребу, окрім зрошування, також в інших меліораціях. Болотяні і заболочені грунти, що вимагають для сільськогосподарського освоєння попереднього осушення, займають понад 160 млн. га (близько 8%). Піски, піщані і кам'янисті грунти, також непридатні для землеробства без проведення дорогих меліоративних робіт, складають більше 150 млн. га. Т. о., хоча площа пахото-прідатніх земель СРСР відносно велика, але доля її в загальній площі країни значно нижча, ніж в багатьох інших країнах. Уявлення про грунтові ресурси СРСР і їх використанні дають підрахунки площ різних типів і підтипів грунтів (див. таблиці. 11), а також грунтових зон і підзон (див. таблиці. 12), виконані в Грунтовому інституті.
Таблиця. 11. — Площі грунтів (1974)
Типи і підтипи грунтів
Площа, млн. га
Відсоток від площі грунтів СРСР
Грунти рівнинних територій
Арктичні і тундрові
180,6
8,2
Глєєподзолістиє (включаючи мерзлотно-тайгові С. Сибірі і вулканічні)
159,2
7,2
Власне підзолисті (включаючи мерзлотно-тайгові центральних районів Сибіру)
176,7
8,0
дерново-підзолисті (включаючи бурі лісові)
203,5
9,3
дерново-карбонатні і дерново-глеєві
3,9
0,2
болотно-підзолисті
88,4
4,0
Болотні
72,2
3,3
лугово-степові мерзлотні мерзлотні
0,9
<0,1
Сірі лісові (включаючи глєєватиє і глєєвиє)
55,5
2,5
Чорноземи оподзоленниє, вилужені і типові
58,8
2,7
Чорноземи звичайні і південні
82,1
3,7
лугово-чорноземні
27,5
1,3
Солонцовиє комплекси і солонці чорноземної зони
22,6
1,0
Червоно-коричневі і каштанові
50,1
2,3
Світло-каштанові і бурі напівпустинні
46,9
2,1
лугово-каштанові і лугово-бурі
12,0
0,5
комплекси і солонці Солонцовиє каштановою і бурою напівпустинною зон
65,1
3,0
сіро-бурі пустинні (включаючи лугово-пустинні) і солонцовиє комплекси
сіро-коричневі і коричневі (включаючи луговий-сіро-коричневі і лугово-коричневі)
3,3
0,2
Жовтоземи і червоноземи (включаючи різною мірою заболочені)
0,5
<0, l
Заплавні (алювіальні)
55,5
2,5
Піски (переважно пустинні)
64,7
2,9
балочні для Яру (переважно лісостепові і степові)
7,5
0,3
Всього грунтів рівнинних територій
1550,4
70,5
Грунти гірських територій
горно-тундрові
167,5
7,6
гірничо-лугові
15,3
0,7
лугово-степові
11,5
0,5
Гірські підзолисті, гірські мерзлотно-тайгові і вулканічні
380,1
17,4
Гірські сірі лісові
16,2
0,7
Гірські дерново-карбонатні
1,6
<0,1
Гірські бурі лісові
18,7
0,8
Гірські жовтоземи
0,1
<0,1
Гірські коричневі
7,6
0,3
Гірські чорноземи
10,5
0,5
Гірські каштанові
12,7
0,6
Гірські сероземи
4,9
0,2
Високогірні пустинні
5,1
0,2
Всього грунтів гірських територій
651,8
29,5
Всього грунтів (включаючи внутрішні води, що увійшли при вимірі в площі грунтів)
2202,2
100
Доля освоєних земель в різних грунтових зонах і підзонах неоднакова. У зоні сірих лісових грунтів і підзонах оподзоленних, вилужених і типових чорноземів землеробське освоєння складає в цілому близько 48%, а у вказаних підзонах чорноземів навіть 63%. Цей рівень розораності фактично є граничним, оскільки площі, зайняті населеними пунктами промисловими підприємствами, дорогами, а також незручними землями (яри, балки, ділянки з кам'янистими грунтами і ін.), тут досить значительни. Також близькі до граничного освоєння зони сірих лісових і каштанових грунтів, в яких разом із зоною чорноземів знаходиться 76% всіх орних (рілля, поклад, землі під багатолітніми насадженнями) земель СРСР, зайнятих в суспільному сільськогосподарському виробництві. Це пояснюється високою родючістю грунтів цих зон, рельєфом що дозволяє застосовувати сучасну техніку, а також відносно сприятливим кліматом, що дає можливість вести землеробство без зрошування і осушення. Проте недостатня зволоженість цих зон, часті засухи утрудняють здобуття високих стійких урожаїв. Тому технологія обробітку сільськогосподарських культур має бути направлена на накопичення і збереження вологи в грунті. Велике значення має розширення площ зрошуваних земель.
Крупний землеробський район знаходиться в підзоні дерново-підзолистих грунтів з досить вологим, але прохолоднішим, ніж в зоні чорноземів, кліматом. Тут (Нечорноземна зона Європейської частини, південно-тайгові райони Західного Сибіру, південь Далекого Сходу) зосереджено 16,5% орних земель країни. Дерново-підзолисті грунти мають кислую реакцію, менш багаті живильними речовинами і володіють гіршими фізичними властивостями, чим сірі лісові, чорноземи і каштанові грунти. Проте їх забезпеченість вологою і хороша чуйність на добрива роблять вельми перспективним підвищення інтенсивності землеробства на вже освоєних масивах і розширення орних площ, що передбачається в постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи по подальшому розвитку сільського господарства Нечорноземної зони РРФСР» (березень 1974). Площі пахотопрігодних земель в підзоні дерново-підзолистих грунтів вельми великі, але землеробська освоєнность їх складає лише 13,3%, що значно нижче, ніж в Чорноземній зоні. Основні причини: розчленована рельєфу, широке поширення заболочених і болотяних грунтів, що вимагають меліорації, значні площі малородючих піщаних грунтів і тому подібне Складна структура грунтового покриву також утрудняє освоєння великої частини цієї території.
Досить обширний масив орних земель (близько 3% ріллі країни) розташований в сухих субтропіках — зоні південних сероземов і сіро-коричневих грунтів. Сероземи і сіро-коричневі грунти багаті живильними речовинами (за винятком азоту) і володіють досить сприятливими фізичними властивостями, в основному розташовуються на рівнинах, що пригнічує частину їх зрошується, що дозволяє вирощувати теплолюбиві культури (бавовник, рис, коштовні плодові рослини). У цих районах грунти схильні до засолення і частина їх засолена. Для ліквідації засолення будують зрошувальні системи з дренажно-скидною мережею застосовують промивання і правильний режим зрошування.
За роки Радянської влади покращувано використання ріллі, освоєні обширні земельні масиви. Посівна площа в Росії (у сучасних кордонах) складала (1913) 118,2 млн. га, в СРСР 150,6 в 1940, 209,1 в 1965 і 217,7 в 1975. Значну роль в розширенні орних (в т.ч. посівних) площ зіграло освоєння цілинних і покладів земель в 1954—60, яке проводилося головним чином в степовій і лісостеповій зонах (чорноземи, каштанові і сірі лісові грунти), переважно в східних районах країни — Сибір, Казахстан, Урал, Поволжье, в основному під посіви зернових культур. Див. також розділ Сільське господарство.
Зрошування і осушення мають велике значення для підвищення продуктивності грунтів різних типів. Площі зрошуваних земель, що складали 4 млн. га в 1913, збільшилися до 8,1 млн. га в 1940, 9,9 млн. га в 1965 і 14,5 млн. га в 1975. Основна частина зрошуваних масивів розташована в напівпустинній і пустинній зонах і займає сероземи, сіро-коричневі і інші грунти. Питома вага степової, лісостепової і лісової зон в зрошуваному землеробстві відносно невелика (тут не більше 15% зрошуваних земель країни), проте він щорік підвищується у зв'язку з будівництвом крупних зрошувальних систем на Ю. України, в Поволжье, на Північному Кавказі і в інших районах. Загальна площа осушуваних земель в СРСР: 5,5 млн. га в 1940, 10,6 млн. га в 1965 і 13,7 млн. га в 1975 (3,2 млн. га в 1913). Основні осушувані масиви розташовані в підзоні дерново-підзолистих грунтів (торф'яно-болотні, болотно-підзолисті і ін.). Близько половини осушуваних земель в колгоспах, радгоспах, інших державних господарствах мають закритий дренаж. Намічається значне розширення осушення і зрошування, проведення меліорацій засолених, солонцових і кислих грунтів.
Таблиця. 12. — Сільськогосподарське використання грунтів (1974)*
Грунтові зони і підзони
Загальна площа, млн. га
Рілля, поклад, багатолітні насадження
Сінокоси
Пасовища
Все з.-х.(сільськогосподарський) угіддя
млн. га
%
млн. га
%
млн. га
%
млн. га
%
Грунту рівнинних територій
Зона тундрово-арктичних грунтів
180,6
—
—
—
—
—
—
—
—
Підзона глєєподзолістих грунтів
224,2
<0,1
—
<0 1
—
—
—
<0 1
—
Підзона власне підзолистих грунтів
238,9
0,3
0,1
1,5
0,6
1,3
0,5
3,1
1,2
Підзона дерново-підзолистих грунтів
277,5
37,0
13,3
15,4
5,6
14,9
5,2
67,3
24,1
Зона сірих лісових грунтів і підзони оподзоленних, вилужених і типових чорноземів
145,6
69,7
47,8
12,5
8,6
18,8
12,9
101,0
69,3
Підзони звичайних і південних чорноземів
120,5
70,5
58,7
7,2
6,0
24,5
20,3
102,2
85,0
Підзони червоно-коричневих і каштанових грунтів
82,3
27,8
33,8
3,4
4,1
38,8
47,1
70,0
85,0
Підзони світло-каштанових і бурих напівпустинних грунтів
