Рісорджіменто
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Рісорджіменто

Рісорджіменто (італ. Risorgimento, буквально — відродження), національно-визвольний рух італійського народу проти гніту іноземця (австрійського), за об'єднання роздробленої на дрібні держави Італії в єдину національну державу; Р. позначає також період, в межах якого цей рух відбувався, — кінець 18 ст — 1861; остаточно Р. завершилося в 1870 приєднанням Риму до Італійського королівства.

  Рух Р. відображав назрілу в італійських державах об'єктивно-історичну необхідність знищення віджилих феодально-абсолютистських порядків і затвердження буржуазних буд. Широкий антифеодальний фронт класових сил очолювала буржуазія. Неоднорідна по своєму соціальному складу, вона була представлена двома основними політичними течіями — помірно ліберальним, виражаючим інтереси крупною земляною, торгівельно-лихварською і промисловою буржуазії, що виступала в союзі з дворянством, що обуржуазнювалося, і демократичним, виражаючим інтереси дрібної і середньої буржуазії. Ці політичні течії висували програми суспільного перетворення країни, що принципово розходяться: ліберали в основному прагнули до створення єдиної Італії на чолі з римським папою або з монархом з Савойській династії, демократи боролися за єдину Італію у формі демократичної республіки.

  Приймаючи в ході розвитку все більший розмах, рух Р. в моменти найвищого підйому переходив в буржуазні і буржуазно-демократичні революції (Неаполітанська революція 1820—21, революція Пьемонтськая 1821, Революція 1831 в Центральній Італії, Революція 1848—49 в Італії, Революція 1859—60). Значними і на певних етапах вирішальними були революційні виступи широких народних мас (у Римській республіці 1848—1849, в революційних подіях 1859—60, особливо на Півдні). Італія, як відзначав Ф. Енгельс, була об'єднана (на відміну від Німеччини) не «зверху», династичними війнами і дипломатичними маневрами, а революцією (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 430). Проте в ході складного процесу Р. демократична республіканська течія унаслідок класової обмеженості буржуазних демократів виявилося нездібним здійснити буржуазно-демократичні перетворення в країні. Буржуазні демократи не лише не зважилися розв'язати широкий селянський рух з метою радикальної ломки феодальних аграрних стосунків, але частково паралізували і революційну дію міських низів. Політичним керівництвом руху оволоділа ліберальна течія. В результаті створене в 1861 об'єднану італійську державу було конституційно-монархічним, а капіталістична соціально-економічна структура, що затвердилася в нім, успадкувала ряд феодальних пережитків.

  Другим Р. в Італії називають визвольну антифашистську боротьбу італійського народу в 1943—45, що розвернулася під час 2-ої світової війни 1939—45.

  До. Ф. Мізіано.