радянсько-німецькі угоди. Дипломатичні стосунки з 16.4.1922, встановлені Рапалльським договором, якому передувала тимчасова угода Про торговельно-економічні стосунки (6.5.1921), що означала визнання Німеччиною Радянського уряду де-факто. [Дипломатичні стосунки, встановлені 3.3.1918 за Литовським для Бреста договором (див. Брестський світ 1918 ) герм.(німецький) уряд грубо порушив, взявши участь у військовій інтервенції проти Радянської Росії. Після Листопадовій революції 1918 в Германії ВЦИК 13.11.1918 анулював Брестський договір.] Німеччина з'явилася першою крупною капіталістичною державою, з якою Сов. Росія встановила дипломатичні стосунки. Реакційні круги Німеччини організували 3.5.1924 провокацію проти торгпредства СРСР в Берліні. Відповідно до протоколу Про ліквідацію радянсько-німецького конфлікту (29.7.1924) німецький уряд задовольнив вимоги СРСР про принесення вибачень, покарання винуватців і гарантування прав торгпредства.
Договір (12.10.1925) складався із загальної частини і що складали з нею єдине ціле окремих угод: Про поселення і загальноправовий захист; Економічного; Железнодорожного; Про мореплавання; Про податки; Про торгівельних третейських судах; Про охорону промислової власності. Одночасно з Договором 1925 були підписані: Консульська конвенція, пов'язана з нею угода Про права спадкоємства і Конвенція про юридичну допомогу. У розвиток Договору 1925 поміщений Протокол (21.12.1928). Ділові зв'язки СРСР і Німеччини в 1926—32 досягли великого розмаху. Договір про дружбу і нейтралітет (24.4.1926) підтвердив, що основою стосунків залишається Рапалльський договір. Конвенція про погоджувальну процедуру (25.1.1929) створила умови для дозволу спірних питань. Сов. уряд відкинув міжнародний арбітраж (зважаючи на вороже відношення капіталістичних країн до СРСР), наполіг на вживанні двосторонньої процедури. Протокол (24.6.1931) продовжив дію Договору 1926 і Конвенції 1929, які формально діяли до 22.6.1941 (до дня нападу фашистської Німеччини на СРСР), проте після захвату в Германії влади Гітлером (1933) радянсько-німецькі стосунки різко погіршали і Конвенція 1929 не застосовувалася. Деяке позитивне значення мали торгівельно-кредитні угоди (9.4.1935 і 19.8.1939). У березні 1939 СРСР заявив про невизнанню захвату фашистською Німеччиною Чехословакії. Мюнхенська угода 1938 і Московські переговори 1939 показали небажання Великобританії, Франції і Польщі співробітничати з СРСР в приборканні фашистських агресорів. Західні держави прагнули направити агресію проти СРСР. Виявившись перед перспективою війни на два фронти — в Європі і на Далекому Сході, СРСР шукав дороги забезпечення своєї безпеки. Коли Німеччина запропонувала СРСР укласти договір про ненапад, пропозиція була прийнята. Згідно з Угодою про ненапад (23.8.1939) сторони зобов'язалися: утримуватися від нападу один на одного; не підтримувати третю державу, якщо вона нападе на одну із сторін, не брати участь в угрупуваннях держав, направлених проти ін. сторони; вирішувати всі спори між собою мирним дорогою. Договір запобіг утворенню єдиного фронту імперіалістичних держав. СРСР дістав можливість продовжувати підготовку до віддзеркалення фашистської агресії.
В тих же цілях Сов. уряд використовував радянсько-німецькі договори і угоди, увязнені після серпня 1939: Договір про дружбі і кордону (28.9.1939); Угода господарська (11.2.1940); Конвенція про порядок врегулювання пограничних конфліктів і інцидентів (10.6.1940); Договір про пограничні правові стосунки (31.8.1940); Договір про кордон (10.1.1941); Угода господарська (10.1.1941); Угоди про врегулювання взаємних майнових претензій і про переселення (10.1.1941). Віроломно порушивши Договір про ненапад, фашистська Німеччина 22.6.1941 почала загарбницьку війну проти СРСР що закінчилася повним розгромом і беззастережною капітуляцією гітлерівської Німеччини, припиненням існування фашистської держави. Відповідно до принципів міжнародного права радянсько-німецькі договори припинили свою дію з моменту нападу Німеччини на СРСР.
