Мюнхенська угода 1938, угода про розчленовування Чехословакії, підписане 29 вересня в Мюнхені главами урядів Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладье), фашистської Німеччини (А. Гітлер) і фашистської Італії (Б. Муссоліні). Було поміщено в обстановці неприкритого військового і політичного тиску на Чехословакію з боку фашистської Німеччини, що посилився після захвату Німеччиною Австрії в березні 1938 і що супроводився активізацією гітлерівської агентури в Чехословакії.
Найважливіші ланки безпосередньої підготовки М. с.: висунення фашистською судето-німецькою партією Генлейна по вказівці Гітлера вимог, по суті тих, що передбачали відмову Чехословакії від суверенітету над Судетськой областю (24 квітня); маневри англо-французької дипломатії, що мали на меті виправдати перед громадською думкою операцію, що готується, з агресором і схилити Чехословакію капітуляції (див. Ренсимена місія 1938 ); заколот судетських фашистів 13 вересня, пригнічений озброєними силами Чехословакії; Берхтесгаденськоє побачення 1938, в ході якого Чемберлен в принципі погодився з вимогою Гітлера про передачу Німеччини пограничних чехословацьких територій (15 вересня); англо-французький ультиматум про передачу Німеччини частини чехословацької території (18 вересня), прийнятий 21 вересня президентом Чехословакії Е. Бенешем; зустріч Чемберлена з Гітлером в Бад-Годесберге для обговорення нових, ще важчих для Чехословакії вимог німецького уряду (22 вересня).
В умовах наростаючої загрози фашистській агресії уряд СРСР рішуче виступив на підтримку Чехословакії і провів військові заходи великого масштабу, направлені на надання, у разі потреби, негайній і ефективній допомозі жертві агресії. Закликаючи західні держави вступити на дорогу запобігання агресії колективними засобами, уряд СРСР неодноразово заявляв про готовність виконати свої зобов'язання по радянсько-чехословацькому пакту 1935, що передубачав надання Радянським Союзом допомоги Чехословакії в разі агресії проти неї за умови надання такої допомоги Францією. Більш того СРСР був готовий підтримати Чехословакію навіть за відсутності такої підтримки з боку Франції, якби Чехословакія сама чинила опір агресії і звернулася за допомогою. Проте чехословацький буржуазний уряд, якому позиція Радянського Союзу була відома, утримався, виходячи зі своїх узкоклассових інтересів, від прийняття допомоги країни соціалізму, що переміг, всупереч вимогам демократичних сил.
В такій обстановці Гітлер заохочуваний поступливістю західних держав, в ультимативній формі зажадав від Чехословакії прийняття його нових пропозицій, які були підтверджені всіма учасниками М. с. (їх конференція проходіла 29—30 вересня) при закулісній підтримці США.
М. с. передбачало передачу Німеччини в строк з 1 по 10 жовтня 1938 Судетськой області Чехословакії (зі всіма спорудами і зміцненнями, фабриками, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення і ін.) задоволення за рахунок Чехословакії протягом 3 місяців територіальних домаганні Угорщини і Польщі, «гарантію» учасниками угоди нових кордонів Чехословакії проти неспровокованої агресії (вторгнення до Чехословакії німецьких військ в березні 1939 виявило фальшивий характер цих «гарантій»). 30 вересня чехословацький уряд прийняв без згоди Національних зборів мюнхенський диктат.
Угода, підписана в Мюнхені, була одним з найбільш яскравих проявів політики «заспокоєння», 2-ої світової війни, що проводилася на переддні, 1939—45 урядами Великобританії і Франції з метою добитися змови з агресивними державами (в першу чергу — з фашистською Німеччиною) за рахунок країн Центральної і Південно-східної Європи відвернути фашистську агресію від Великобританії і Франції і направити її на схід, проти Радянського Союзу; провідники цієї політики прагнули скрушити або підірвати могутність СРСР силами держав фашистського блоку, які вони, у свою чергу, розраховували ослабити, використовуючи військову потужність СРСР. Ця політика отримувала постійну підтримку з боку США.
Нав'язане Чехословакії силоміць, порушуючи норми міжнародного права і законів Чехословакії, М. с. стало важливою віхою в підготовці 2-ої світової воїни. Після 2-ої світової війни Чехословакія, підтримана Радянським Союзом і ін. соціалістичними країнами, поставила питання про визнанні протиправного М. с. недійсним із самого початку. Згідно з угодою між ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (грудень 1973), його учасники рахують М. с. «... маючи на увазі свої взаємні стосунки відповідно до цього договору, нікчемного».
Істочн.: Документи і матеріали переддня другої світової воїни, т. 1, М., 1948; Нові документи з історії Мюнхена, М-коду.,1958; Mnichov v documentech, v. 1—2, Praha, 1958; Договір про взаємні стосунки між Чехословацькою Соціалістичною Республікою і Федеральною Республікою Німеччини, «Міжнародне життя», 1974 № 2.
Літ.: Історія зовнішньої політики СРСР, ч. 1, 1917—1945 рр., М., 1966; Вівсяний І. Д., Таємниця, в якій війна народжувалася, М., 1971; Wheeler-benett J., Munich. Prologue to tragedy, L., 1963; Parkinson R., Peace for our time, L., 1971.
