Рада міністрів в дореволюційній Росії, найвищий урядовий орган. Заснований 12 листопада 1861 для обговорення справ загальнодержавного характеру, матеріалів і річних звітів про діяльність міністерств і відомств. Через С. м. прошлі проекти більшості буржуазних реформ, багатьох найважливіших заходів щодо боротьби з революційним рухом. Головою С. м. був цар, якому належало право винесення на розгляд С. м. всіх питань. Склад С. м.: міністри, главноуправляющие, що користувалися правами міністрів, голова Державної ради і Комітету міністрів, вищі чиновники, персонально призначені царем. Засідання С. м. були нерегулярні: з кінця 1882 до січня 1905 С. м. не збирався. У червні — липні 1905 С. м. обговорював проект створення нової законодорадчої установи, т.з. Булигинськой думи .
За законом 19 жовтня 1905 С. м. був перетворений. На нього було покладено, окрім об'єднання дій міністрів і главноуправляющих по питаннях законодавства і вищого державного управління, попередній розгляд проектів законоположень перед внесенням їх в Державну думу і Державна рада; обговорення пропозицій по загальному пристрою міністерств, заміні головних посадових осіб в державі; затвердження статутів акціонерних суспільств. Голова С. м. призначався царем. Засідання Ради стали проводитися регулярно 2—3 рази в тиждень.
Після скасування Комітету міністрів (24 квітня 1906) до С. м. перейшла велика частина його справ. Компетенція С. м. розширилася: в разі припинення засідань Державної ради і Державної думи С. м. отримав право обговорювати законопроекти і передавати їх на твердження імператорові як «високі укази», які т.ч. набирали чинності без розгляду їх в найвищих державних органах, як передбачалося законом. Лише між 1-ою і 2-ою Державними думами (липень 1906 — лютого 1907) через С. м. прошло 59 надзвичайних «указів» (в т.ч. про установу військово-польових судів, головною метою яких була боротьба з революційним рухом). Для розгляду дрібних справ в вересні 1909 був створений т.з. Мала рада міністрів, що складалася з товаришів (заступників) міністрів.
Відображаючи певний етап в розвитку самодержавства у бік буржуазної монархії, С. м. царської Росії відрізнявся від західноєвропейських кабінетів, відповідальних перед представницькими органами. Голова С. м. і міністри були відповідальні лише перед царем, а не перед Державною думою. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 Тимчасовий уряд 8(21) березня 1917 офіційно оголосив себе наступником С. м.
Головами С. м. були: С. Ю. Вітте (19.10.1905—22.4.1906), І. Л. Горемикин (22.4.1906—8.7.1906), П. А. Столипін (8.7.1906—1.9.1911), В. Н. Коковцов (11.9.1911—30.1.1914), І. Л. Горемикин (30.1.1914—20.1.1916), Б. В. Штюрмер (20.1.1916—10.11. 1916), А. Ф. Трепов (10.11.1916—27. 12.1916), Н. Д. Голіцин (27.12.1916—27.2.1917).
Літ.: Законодавчі акти перехідного часу... [1904-1908 рр.], 3 видавництва, СП(Збори постанов) Би. 1909; Вітте С. Ю., Спогади, т. 2—3, М., 1960; Ерошкин Н. П., Історія державних установ дореволюційної Росії, 2 видавництва, М., 1968; Центральний державний історичний архів СРСР в Ленінграді. Путівник, Л., 1956.
