Піаже (Piaget) Жан (р. 9.8.1896, Невшатель), швейцарський психолог, творець операциональной концепції інтелекту і епістемологиі генетичної . Вчився в університетах Невшателя, Цюріха і Парижа. Професор університетів Невшателя (1926—29), Женеви (з 1929) і Лозанни (1937—54). Засновник Міжнародного центру генетичної епістемологиі в Парижі (1955). Директор (з 1929) інституту Ж. Ж. Руссо в Женеві. У ранніх роботах (1921—25) ключем до розуміння мислення дитяти П. вважав аналіз дитячої мови («Мова і мислення дитяти», русявий.(російський) пер.(переведення) 1932); при цьому як провідний чинник інтелектуального розвитку розглядалися процеси соціалізації . В подальшому джерело формування і розвитку дитячої думки П. убачає в діях з речами. Основним в проблемі співвідношення соціальної діяльності і індивідуального психологічного розвитку стає для П. дослідження систем операцій інтелекту, що є одночасно логічними, психологічними і соціальними. Згідно операциональной концепції інтелекту («Психологія інтелекту», 1946), функціонування і розвиток психіки здійснюються в рамках адаптації індивіда до середовища — асиміляція даного матеріалу вже готівковими у індивіда схемами поведінки, а також пристосування (акомодації) цих схем до конкретних ситуацій. Вищою формою урівноваження суб'єкта і об'єкту є освіта т.з. операциональних структур. Операція, по П., є «внутрішньою дією» суб'єкта, генетично похідною від зовнішньої, наочної дії (див. Інтеріорізация ) і скоординованою з ін. діями в певну систему. П. виділив і детально досліджував чотири основні стадії розвитку інтелекту: сенсрмоторну, дооперациональную, стадію конкретних операцій, стадію формальних операцій. На основі операциональной концепції П. проаналізував багато ін. психічні функції — сприйняття, емоції, функцію символічного вираження і ін. Синтез психологічних і логічних переконань П. знайшов вираження в концепції генетичної епістемологиі, в основі якої лежить принцип зростання інваріантності знання суб'єкта про об'єкт під впливом зміни умов досвіду. П. вніс значний вклад в психологію мислення, дитячу психологію, в розробку проблем взаємовідношення психології і логіки; недоліки його концепції (переоцінка ролі логічного в психологічному аналізі мислення і ін.) були піддані критиці в сучасній психології.
Соч.: La construction du réel chez l''enfant, Neuchâtel — P., 1937; La formation du symbole chez l''enfant, Neuchâtel — P., 1945; Le développement de la notion de temps chez l''enfant, P., 1946; Introduction à l''épistémologie génétique, v. 1—3, P., 1949—50; Le mécanismes perceptifs, P., 1961; Etudes sociologiques, Gen., 1965; La psychologie et pédagogie, [P., 1969]; L''épistémologie génétique, P., 1970; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Генезис елементарних логічних структур, М., 1963 (совм. з Би. Інельдер); Вибрані психологічні праці, М., 1969 (літ.); Експериментальна психологія, ст 1—4, М., 1966—73 (ред. спільно с П. Фрессом).
Літ.: Садовський Ст Н., Юдін Е. Р., Ж. Піаже — психолог, логік, філософ, «Питання психології», 1966 № 4; Флейвелл Д. Х., Генетична психологія Ж. Піаже, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1967.
