Пуркине клітки, крупні нейрони кори мозочка (М), аксони яких виходять за її межі; описані в 1837 Я. Е. Пуркине . Через П. до. реалізуються командні дії кори М-кодом на підлеглі їй моторні центри (ядра М-коду і вестибулярні ядра). У ссавців і птиць тіла П. до. розташовані в корі М-коду в один шар (гангліозний, або шар П. до.) між молекулярним шаром, в який кожна П. до. посилає дендрит, і зернистим, через який проходить аксон П. до. на шляху до білої речовини М. В дендриті сплощення П., що гілкується, до. розрізняють гладкі гілки 1-го, 2-го і 3-го порядку і короткі (завдовжки до 20 мкм ), покриті виростамі — шипікамі, що контактують із закінченнями аксонів зернистих кліток кори М-коду (наприклад, у кішки до 0,2 млн. синапсів на 1 дендрит). Гладкі гілки дендриту і тіло П. до. контактують з т.з. повзучим (ліановидним) волокном (1 на кожну П. до.), що приходить в М-код з нижньої оливи і деяких ін. ядер довгастого мозку. Ті та інші синапси — збуджуючі. Гальмівні закінчення на П. до. утворені проміжними нейронами кори (корзінчатиє, зірчасті клітки, клітки Гольджі); при цьому медіатором, мабуть, служить гамма-аміномасляна кислота . Той же медіатор, ймовірно, виділяється закінченнями аксонів П. до. на нейронах ядер М-коду і вестибулярних. В ході еволюції хребетних спостерігається прогресуюче ускладнення і сплощення дендриту П. до., а також збільшення загального числа П. до., що досягає у людини 15—20 млн.
