Просо (Panicum), рід однорічних трав'янистих рослин сімейства злаків . Більше 400 видів, поширених в тропіках, субтропіках і помірних зонах Азії, Америки і Африки; у СРСР 4 види. Для здобуття зерна обробляють в основному 1 вид — П. звичайне (P. miliaceum), таке, що підрозділяється за типом мітелки на 5 підвидів ( мал. ) — розкидисте (patentissimum), розлоге (effusum), пониклоє, або стисле (contractum), овальне, або полукомовоє (ovaturn), комовоє (compactum); у Індії і Шрі-Ланка вирощують також П. дрібне, або просяне (P. miliare); як засмічувач в посівах культурного П. зустрічається П. засмічене (P. spontaneum).
П. звичайна — ярова рослина з мочкуватою кореневою системою. Утворює кущ з 3—7 стебел (плодоносних зазвичай 3—4). Стебло (соломина) просте або гіллясте, слабо опушене, заввишки 45—150 див. Листя лінійно-ланцетове, опушене або голе, зелене або червонувате (антоциановая забарвлення), довжина 18—65 див. Суцвіття — мітелка, на кінцях гілочок якої сидять 2-квіткові колоски (плодоносить зазвичай лише верхня квітка). Плід — округла, овальна або подовжена зернівка (зерно) білою, жовтою, червоною і ін. забарвлення. У нормально розвиненій мітелці 600—1200 зерен, 1000 їх важить 4—9 р. Вегетаційний період П. 60—120 сут. Рослина теплолюбива, посухостійко, жаростійко, солеустойчиво, не виносить кислих грунтів. Найбільші урожаї дає на цілинних землях в рік відкриття, на структурних, незасмічених грунтах.
П. — одна з найважливіших круп'яних культур. Зерно використовують також для приготування муки і як концентрований корм для птиці і свиней. Відходи переробки на крупу (лушпиння і мучель) і солому згодовують з.-х.(сільськогосподарський) твариною. П. посівна — прадавня культурна рослина (у дикому стані не зустрічається). У Азії, Європі і Північній Африці відомо за 3 тис. років до н. е . На Русі його вирощували з незапам'ятних часів. Світова площа П. в 1948—72 — від 102 до 112 млн. га (в основному в Індії, Китаї, Нігерії), валовий збір зерна від 80,2 до 92,5 млн. т, середній урожай не перевищував 9 ц с 1 га. В СРСР посіви П. (млн. га ): 5,97 в 1940, 3,78 в 1960 і 2,85 в 1973; валові збори (млн. т ) відповідно: 4,39; 3,23; 4,42; середній урожай ( ц з 1 га ) : 7,4; 8,4 і 15,4. Основні райони вирощування — Поволжье, Казахстан, Україна. Кращі сорти: Саратовське 853, Подолянськоє 24/273, Делійське 86. На 1974 районує 35 сортів П.
В сівозміні П. сіють після просапних (цукровий буряк, картопля), озимини що йдуть по парах, що удобрюють, зернобобових культур. Застосовують органічні (20—40 т/га гною або компосту) і мінеральні добрива (30—40 кг/га N, 45—60 кг/га P 2 O 5 і 45 кг/га K 2 O). Основний спосіб посіву — широкорядний> (міжряддя 45 см ), норма висіву насіння 10—30 кг/га , глибина закладення 3—4 див. Кращий спосіб прибирання — роздільний. Хвороби П.: головешка бактеріоз; шкідники — просяний комарик, стебловий метелик і ін.
Під назвою «П.» обробляють також рослини ін. пологів сімейства злаків, наприклад африканське просо, голівчате П. (чумиза і могар) , японське П. (пайза ), перлинне П.
Літ.: Корнілов А. А., Просо, М., 1960; Виробництво проса в передових господарствах, М., 1969; Жуковський П. М., Культурні рослини і їх родичі, 3 видавництва, Л., 1971.
