Чумиза (Setaria italica maxima), однорічна культурна рослина роду щетинник сімейства злаків. Стебло прямої майже циліндрове, висота від 25 см до 2 м. Листя широколанцетниє, загострені, довжина 25¾65 див. Суцвіття — колосовидна мітелка, плід — зернівка. Культивується в Кореї, Китаї, Індії, Монголії, Японії і інших країнах; у СРСР — в БССР УРСР, в середньоазіатських республіках, Казахській РСР, Грузинській РСР, на Північному Кавказі, Далекому Сході. Обробляється на невеликих площах. Використовується як продовольча (крупа, мука) і кормова (зерно, сіно і зелений корм) культура. Ч. — посухостійка, вимоглива до тепла. Добре зростає на чорноземах, сірих лісових і дерново-підзолистих грунтах. Насіння починає проростати при температурі 5°С. Схід чутливий до заморожувань. По довжині вегетаційного періоду розрізняють сорти: ранні (100—110 сут ), середні (110—130 сут ) і пізні (понад 130 сут ). На зерно висівають широкорядним способом з міжряддями 45—60 см , на укіс — суцільним рядовим. Норма висіву при широкорядному посіві 10—12 кг/га , при суцільному — 14—20 кг/га. Глибина закладення насіння 2,5—4,5 див. Застосовують змішані посіви Ч. з викою, конюшиною і іншими бобовими культурами. На зерно прибирають у фазі воскової або початку повної стиглості, на сіно — на початку викидання мітелки, на зелений корм — на 1,5—2 тижня раніше. Урожай з 1 га : зеленої маси 250—300 ц , сіна 50—70 ц , зерна 15—30 ц. В 100 кг зеленої маси 17,5 кормової одиниці і 1,8 кг перетравного протеїну, в 100 кг сіна — 55 кормових одиниць і 5,4 перетравного протеїну. Зелену масу, сіно і силос згодовують крупному рогатому худобі, вівцям, коням, зерно — всім з.-х.(сільськогосподарський) твариною.
Літ.: Вареніца Е. Т., Культура чумизи в нечорноземній смузі, М., 1955; його ж, Чумиза. Біологія, селекція і агротехніка, М., 1958; Довідник по кормовиробництву, М., 1973.
