Пайза, японське просо, дике просо, плоскуха хлібна (Echinochloa frumentacea), однорічна рослина сімейства злаків. Утворює прямостоячий кущ з добре облиственими округло-плоскими в перетині стеблами заввишки до 2 м. Листя широколінійне, острошершавиє по краях, без язичка. Суцвіття — гроновидна подовжена щільна мітелка. Колоски дрібні (2,5—3 мм ) , розташовані по 2—4 на коротких ніжках. У колоску 3 колоскові луски і 1 обох статей квітка, часто є і тичинковий. Зернівка округла. Маса 1000 насіння — 1,5—4 р. Коренева система потужна, мочкувата. П. відвіку обробляється як зернова і кормова культура в Індії, Китаї, Кореї, Японії. На території СРСР з'явилися в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) Сіють в Приморському і Хабаровському краях, а також в деяких областях УРСР. У траві міститься 1,6%, в зерні — 12—13% переварюваного протеїну. Охоче поєдаєтся скотом як зелена маса, так і сіно (у 100 кг сіна 60 кормових одиниць). Зерно П.— хороший корм для птиці, а в роздробленому або розмолотому вигляді — для великої рогатої худоби, свиней і ін. з.-х.(сільськогосподарський) тварин. Використовують зерно також в їжу (дрібне пшоно) і в спиртному виробництві.
П. вологолюбна і вимоглива до чистоти поля (особливо на початку розвитку). При достатньому зволоженні, своєчасній прополці і підгодівлі на будь-яких грунтах може давати по 2—4 укоси за літо. Урожай зеленої маси досягає 760 ц, сіно — 140 ц з 1 га. Семена П. проростають при температурі 10—12° З, молодий схід гине при незначних заморожуваннях. На зелений корм і сіно П. прибирають у фазі викидання, а на зерно — при побуренії більшої частини мітелок. На Далекому Сході П. легко дичавіє і зустрічається як засмічена рослина, особливо на рисових полях.
Літ.: Кормові рослини сінокосів і пасовищ СРСР, під ред. І. Ст Ларіна, т. 1, М.— Л., 1950.
