1) праця в парцелярних господарствах, що реально відокремилися, носять замкнутий натурально-споживчий характер. Такий Ч. т. можливий в умовах, коли розподіл праці не виходить за рамки родинної кооперації, а земля і останні засоби виробництва роздроблені. «Цей спосіб виробництва, — відзначав До. Маркс, —... поєднаємо лише з вузькими первинними кордонами виробництва і суспільства» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, с. 771). Відособлений Ч. т. в парцелярному господарстві веде до виникнення приватної власності. Розглядаючи процес розкладання громадської власності, Маркс писав: «... найістотніше, — це парцелярна праця як джерело приватного привласнення» (там же, т. 19, с. 419).
У міру розвитку продуктивних сил парцелярне господарство все більше втягувалося в суспільне розділення і кооперацію праці, а властивий йому Ч. т. трансформувався у форму, характерну для товарного виробництва. Проте і в цих умовах Ч. т. парцелярного типа зустрічається як нетипова форма (у патріархальному, індивідуально-родинному господарствах).
2) Властива стихійному товарному виробництву історично особлива форма, яку за панування приватної власності набувають ланок системи суспільного розподіли праці . Останнє — необхідне, але недостатня умова появи і існування цієї форми Ч. т. Вона має місце лише тоді, коли суспільна кооперація праці здійснюється стихійно, а відношення між різними ланками розподілу праці носять вартісною характер. «Лише продукти самостійних, один від одного не залежних приватних робіт протистоять один іншому як товари» (Маркс До., там же, т. 23, с. 51). Специфіка стихійної кооперації праці, при якій праця неминуче набуває приватного характеру, полягає в тому, що суспільний контакт між приватними виробниками здійснюється лише дорогою і в рамках обміну продуктами праці. Це породжує систему стосунків непрямою, тобто вартісною, редукції праці . Гроші — найбільш розвинена форма вартості, в якій виявляється внутрішня несамостійність Ч. т. У цьому причина того, що в будь-якій еквівалентній формі обміну «... приватна праця стає формою своєї протилежності, тобто працею в безпосередньо суспільній формі» (там же, с. 68).
Стихійна кооперація праці породжує також товарний фетишизм, при якому стосунки товарів (результатів Ч. т.) маскують суспільні стосунки самі людей.
З прогресом планомірної кооперації праці зменшується економічна відособленість приватних робіт. Вже в рамках капіталізму можливі суспільні контакти виробляючих ланок не лише на ринку, але і в процесі економічного програмування, взаємин з буржуазними державою з приводу податків, цін і інших форм господарського регулювання. Поки панує капіталістична власність, протиріччя між суспільним і приватним характером праці залишається головною причиною всіх антагонізмов капіталізму, у тому числі і його основного протиріччя — між суспільним характером виробництва і частнокапіталістічеськой формою привласнення.
При соціалізмі в умовах планомірності праця втрачає такі властивості Ч. т., як незалежність роботи ланок один від одного, зв'язок між ними лише через сферу обміну; він перестає бути приватною справою самостійних виробників, все більш стає безпосередньо суспільною працею і стане таким в повну міру при комунізмі. Одночасно з цим при соціалізмі зберігаються деякі межі Ч. т., наприклад відносну відособленість працівників, виробничих ланок, непрямий характер редукції праці (у формі вартісних стосунків) і т.п. Ці межі зникають у міру переростання соціалізму в комунізм.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, отд.(окремий) 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23; його ж, Накидання відповіді на лист Ст І. Засуліч, там же, т. 19, с. 400—21; Програма КПРС, М., 1976. с. 85¾90.
