Попів Василь Степанович [27.12.1893 (8.1.1894), сіло Преображенка, нині селища Киквідзе Киквідзенського району Волгоградської області, — 2.7.1967, Москва], радянський воєначальник, генерал-полковник (1944), Герою Радянського Союза (10.4.1945). Член КПРС з 1919. Народився в сім'ї селянина. Закінчив вчительську семінарію (1913), школу прапорщиків (1916). У Радянській Армії з 1919, учасник Громадянської війни 1918—20 — помічник начальника і начальник штабу дивізії. Закінчив Військову академію РККА (1922) і курси єдиноначальників при Військово-політичній академії (1931). Під час радянсько-фінляндської війни 1939—40 командував стрілецьким корпусом. У Велику Вітчизняну війну 1941—45 командир корпусу (1941), заступник командувача армією по тилу (1941—42), командувач 10-ою армією (1942—44) на Західному фронті, заступник командуючого 1-м-коду Білоруським фронтом (1944), командувач 70-ою армією на 1-м-коді і 2-м-коді Білоруському фронтах (1944—45). Після війни начальник курсів удосконалення і начальник факультету Військової академії ним. М. Ст Фрунзе. З 1959 у відставці. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Нагороджений 2 орденами Леніна, 5 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-ій мірі, орденами Кутузова 1-ої міри, Червоної Зірки і медалями, а також 2 іноземними орденами.
