Покровський Михайло Миколайович [17(29) .8.1868, Москва, — 10.4.1932, там же], радянський історик, партійний і державний діяч, академік АН(Академія наук) СРСР (1929). Член Комуністичної партії з 1905. Народився в сім'ї чиновника. У 1891 закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Вів педагогічну роботу в середніх учбових закладах. Формування історичних поглядів П. відбувалося під впливом концепцій Ст О. Ключевського і П. Р. Віноградова, а також «легального марксизму» . На початку 1900-х рр. П. прилучився до лівого крила буржуазно-ліберального «Союзу звільнення», але потім перейшов в табір революційних соціал-демократів. У 1904 співробітничав в московському марксистському журналі «Правда», в 1905 увійшов до лекторської групи МК РСДРП. Влітку 1905 П. їздив до Женеви, де вперше зустрівся с В. І. Леніном. Після повернення до Москви став одним з керівників революційного видавництва «Дзвін», входив в редакцію більшовицької газети «Боротьба», вів пропагандистську роботу. Брав участь в Грудневому озброєному повстанні в Москві 1905. У 1906 П. — член редакції більшовицької газети «Світоч», член МК партії. П. був делегатом 5-го з'їзду РСДРП (1907), який вибрав його кандидатом в члени ЦК. У 1907, переслідуваний поліцією, П. переїхав до Фінляндії, а в 1909 емігрував до Франції. У 1909—11 входив до фракційної групи «Вперед», пізніше співробітничав в деяких троцькістських виданнях. У роки 1-ої світової війни 1914—18 П. зайняв ленінські позиції інтернаціоналізму, вів роботу по виданню більшовицької літератури, був видавничим редактором книги В. І. Леніна «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму».
З 1907 публікувалися статті П. по історії народного господарства, внутрішньої і зовнішньої політики царизму, суспільного руху в колективній 9-млосній «Історії Росії в XIX в.» і Енциклопедичному словнику Гранат. У 1910—13 в Москві вийшли в світ 5 томів «Російської історії з прадавніх часів» П. (за участю Ст До. Агафонова, Н. М. Никольського, Ст Н. Сторожева). Потім в 1915—18 був опублікований «Нарис історії російської культури» (ч, 1—2). У цих роботах П. доводив, що в основі історичного розвитку Росії, як і будь-який ін. країни, лежать економічні процеси. П. викривав завойовну колоніально-гнобительську політику царизму. Спростовувавши затвердження буржуазних учених про мирний характер російському історії, П. показав класову боротьбу народних мас. Різкій критиці П. піддав думки об неземлеробський характері Древньої Русі, відсутності в Росії феодалізму, утворенні Російської централізованої держави як результаті «збірної» політики князів, теорію закріпачення всіх станів державою, ідеалістичного уявлення про реформи Петра I. Проте при освітленні цих і інших проблем П. допускав спрощенство і соціологічне вульгаризаторство, а також національний нігілізм. Так, роль торгівельного капіталу в генезисі капіталізму була П. явно перебільшена — аж до твердження про вирішальний вплив торгівельного капіталу на внутрішню і зовнішню політику уряду, про панування торгівельного капіталізму як формації в Росії 17 — почала 19 вв.(століття)
В серпні 1917 П. повернувся з еміграції. Він був вибраний депутатом Московської ради робочих депутатів. Брав участь в боротьбі за перемогу Радянської влади в Москві. З 14 (27) листопада 1917 по березень 1918 П. — голова Московської ради. На початку 1918 як член радянської делегації брав участь в мирних переговорах з Німеччиною, примикав до «лівих комуністів». З травня 1918 до кінця життя П. — заступник наркома освіти РРФСР. Був керівником Комуністичної академії, її інституту історії, інституту червоної професури (з 1921), суспільства істориків-марксистів (з 1925), Центрархива (з 1922), редактор історичних журналів («Червоний архів», «історик-марксист», «Боротьба класів»), член Головної редакції БСЕ; активно брав участь в діяльності Істпарта, інституту Леніна і багатьох ін. наукових установ, періодичних видань. Викладав в різних вищих учбових закладах. Неодноразово представляв радянську науку на міжнародних конгресах і конференціях істориків.
В 1920 вийшла в світ науково-популярна робота П. «Російська історія в самому стислому нарисі» (ч. 1—2), заснована на тих же теоретичних позиціях, що і роботи 1910—13. У подальші роки були видані ряд нових монографій і збірка статей П.: «Дипломатія і війни царської Росії в XIX століття» (1924), «Марксизм і особливості історичного розвитку Росії» (1925), «Декабристи» (1927), «Імперіалістська війна» (1928), «Жовтнева революція» (1929) і ін. Велику увагу П. приділяв питанням методології історії, пропаганді ленінської теоретичної спадщини (статті «Ленін і Маркс як історики», «Ленінізм і російська історія», «Ленін і історія» і ін.). Він наполегливо закликав вивчати не лише російську історію, але і історію всіх народів СРСР. Під керівництвом П. було видано багато архівних документів по історії революційного рухи в Росії.
Останніми роками життю працював над вдосконаленням своїх історичних поглядів, виправляючи недоліки і помилки колишніх робіт. Намагався здолати вульгарний соціологізм і націоналістичні нігілістичні тенденції, що містилися у ряді його праць. П. переглянув свою оцінку торгівельного капіталу і його ролі в історії країни, а потім відмовився і від поняття «Торгівельного капіталізм» і тези про самодержавство як знаряддя торгівельного капіталу. Він переглянув ряд помилкових положень в характеристиці народництва, Революції 1905—07, неправильне трактування імперіалізму лише як завойовної політики; визнав буржуазно-демократичний характер Лютневої революції 1917 (раніше він вважав її початком соціалістичної революції); відмовився від оцінки повстання Пугачова як буржуазного руху і т.д. Проте повністю здолати вульгарний соціологізм і виправити всі помилкові положення він не зумів. Помилкові погляди П. негативно позначалися на розвитку радянських історичної науки. Вони були піддані критиці у ряді партійних документів, в працях радянських істориків.
П. був делегатом 16-го з'їзду ВКП (б), який вибрав його членом ЦКК(Центральна контрольна комісія); членом ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР і ВЦИК ряду скликань. Нагороджений орденом Леніна. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
Соч.: Ізбр. твори, т. 1—4, М., 1965—67. Бібліографію творів П. див.(дивися) «історик-марксист», 1932 № 1—2.
Літ.: Пам'яті М. Н. Покровського (1868—1932), М., 1932; Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 3—4, М., 1962—66; Історіографія історії СРСР з прадавніх часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції, 2 видавництва, М., 1971, с. 366—79.
