Пліній Старший, Гай Пліній Секунд [Gaius Plinius Secundus (також Maior)] (23 або 24, Комум, сучасний Комо, — 79), римський письменник, вчений і державний діяч. Дядько і приймальний батько Плінія Молодшого. Служив в римських провінціях Німеччини, Галії, Іспанії, Африці; загинув при виверженні Везувію, командуючи флотом в Мізене. Автор «Природної історії» в 37 книгах — своєрідною енциклопедії природничонаукових знань античності. Містить відомості по астрономії, фізичній географії, метеорології, етнографії, антропології, зоології, ботаніці, сільському і лісовому господарству, медицині, мінералогії, металургії і пр., перемішані з фантастичними розповідями, небилицями, забобонами, анекдотами. До кінця 17 ст використовувалася як джерело знань про природу. Історичні вигадування П. до нас не дійшли. Це «Німецькі війни в 20 книгах» (історія римських завоювань по Рейну і Дунаю), «Продовження історії Ауфідія Басса в 31 книзі» (виклад подій 41—71: правління Клавдія, Нерона і громадянська війна після смерті Нерона) і «Життєпис Помпонія Секунда в 2 книгах» (біографія заступника і військового начальника П.). Ці вигадування використані в історичних вигадуваннях Тацита .
Соч.: Naturalis historiae, Libri 37, v. 1—6, Lipsiae, 1870—98; у русявий.(російський) пер.(переведення), у кн.: Катон, Варрон, Колумела, Пліній. Про сільське господарство, М., 1957.
Літ.: Лункевіч Ст Ст, Від Геракліта до Дарвіна, 2 видавництва, т. 1, М., 1960; Dannemann Fг., Plinius und seine Naturgeschichte in ihrer Bedeutung für die Gegenwart, Jena, 1921.
