Тацит Публій (?) Корнелій (Publius Cornelius Tacitus) (близько 58 — після 117), римський письменник-історик. Належав до нової знаті, на яку спиралися імператори династії Флавієв, що вийшла з провінцій. Автор соч.(вигадування): «Агрікола» (написано в 97—98) — життєпис типового представника нової знаті служивого, тестя Т. полководця Агріколи; «Німеччина» (98) — нарис суспільного пристрою, релігії і побуту німецьких племен; «Діалог про ораторах» (між 102 і 107) — присвячений з'ясуванню причин занепаду політичного красномовства в епоху Флавієв, а також двох великих історичних творів — «Історія» і «Аннали», з якими пов'язана світова слава Т. «Історія» (близько 105—111) освітлює життя Риму і, частково, імперії 69—96; полягала, ймовірно, з 14 книг, до нас дійшли 1—4-я і почало 5-й, присвячені подіям 69— 70. «Анналів» (над ними Т. працював до самої смерті) охоплюють період 14—68; залишилися нескінченими, з 16 книг збереглися повністю 1—4-я і 12—15-я, книги 7—10-я до нас не дійшли зовсім. У своїх соч.(вигадування) Т. намагався осмислити пережиту ним епоху, яка характеризувалася закономірною зміною що зжив себе республіканських буд імператорською формою правління, що знаходилася в початковій стадії розвитку, коли ні новий, представляючий провінції пануючий шар рабовласницького суспільства, ні відповідні їй державні інститути і мораль ще не склалися. Гостро відчуваючи цю особливість епохи, Т. засуджує сенатську опозицію нових буд, а тим більше спроби опору йому з боку народних мас, але одночасно сприймає руйнування імператорами традиційних форм державної організації і політичного життя, принаймні в самому Римі, як ліквідацію готівкових суспільних і етичних норм, як деспотичне свавілля. Образи імператорів в його соч.(вигадування) як би двояться: імператори виступають в його зображенні не лише як прогресивні діячі, що затверджують велич імперії, але і як криваві тирани, які, спираючись на грубу військову силу, на донощиків і боязких магістратів, гублять кращих людей держави. Діалектичне розуміння історії в її протиріччях складає найкоштовнішу межу Т. як історика.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Літопис, ч. 1—2, пер.(переведення) Кронеберга, М., 1858. Вигадування, т. 1—2, М.— Л., 1969; P. Cornelii Taciti libri que supersunt. Ed. E. Koestermann, Bd 1—2, Lipsiae, 1961—62.
Літ.: Модестов Ст І., Тацит і його вигадування, СП(Збори постанов) Би, 1864; Гаспаров М. Л., Нова література про Таците і Светонії (рецензія), «Вісник древньої історії», 1964 № 2; Boissier G., Tacite, P., 1903; Kiingner F., Tacitus, «Die Antike», 1932, Bd 8, H. 3; Walker B., The Annals of Tacitus, Manchester, 1950; Syme R., Tacitus, v. I—2, Oxf., 1958; Paratore E., Tacito,2ed., Roma, 1962; Borszák St., P. Cornelius Tacitus, Stuttg., 1968.
