Платежі з прибутку до бюджету, одне з найважливіших джерел формування доходів державного бюджету при соціалізмі. Прибуток державних соціалістичних підприємств використовується не лише безпосередньо на підприємстві, в об'єднанні і в галузі для економічного стимулювання і забезпечення витрат по розширенню виробництва, але і в значній частині звертається до загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.
В СРСР до економічної реформи (1966) П. з п. вироблялися у формі відрахувань від прибутку — у розмірі її вільного залишку понад потреби підприємства, але не менше 10%. В ході здійснення реформи були посилені госпрозрахункові функції П. з п.: введені два першочергові платежі до бюджету — плата за фонди, фіксовані (рентні) платежі, і третій — внески вільного залишку прибули, що виконують функцію остаточного регулювання взаємин підприємств з державним бюджетом по використанню прибули. Вільний залишок утворюється після розподілу прибули на підприємстві (у об'єднанні, галузі). Підприємства, не перекладені на нову систему планерування і економічного стимулювання, сплачують до бюджету відрахування від прибутку.
Планова сума П. з п. визначається на основі балансу доходів і витрат (фінансового плану підприємства) на майбутній рік з поквартальним розбиттям. Як правило, до бюджету вносяться планові платежі, з подальшим перерахунком, виходячи з фактично отриманого прибутку за даними бухгалтерської звітності за місяць, квартал, рік (наростаючим підсумком). Як виняток підрядно-будівельні і деякі ін. організації вносять П. з п. безпосередньо від фактично отриманого прибутку, без попередніх планових внесків. При невчасному і неповному вступі П. з п. до бюджету застосовуються фінансові санкції (пені, безперечне стягнення сум, що належать, і ін.).
Розрізняють централізований і децентралізованний методи вилучення прибули до бюджету. Переважним і найбільш прогресивним є децентралізованний порядок внесків П. з п., який передбачає розрахунки безпосередньо з державними госпрозрахунковими підприємствами і організаціями, що мають розрахунковий рахунок в державному банку. Цей метод більший, ніж централізований, відповідає вимогам господарського розрахунку і посилення відповідальності підприємств за виконання своїх зобов'язань. При централізованому порядку внесків платниками виступають промислові об'єднання, головні управління міністерства, відомства, державні комітети із загальної суми П. з п. всіх підлеглих ним підприємств і господарських організацій; розрахунки ведуться з міністерством фінансів СРСР, міністерствами фінансів союзних республік, краєвими і обласними фінансовими відділами. По П. з п. застосовується широка система пільг. Звільняються від платежів протягом 2 років знов виниклі підприємства республіканського (АССР), краєвого, обласного, окружного, районного, міського і сільського підпорядкування, що працюють на місцевій сировині і відходах, а також в тих випадках, коли ці підприємства використовують сировина, що фондується, і матеріали, вартість яких не перевищує 25% загальній вартості витраченої сировини і матеріалів на виробництво продукції; підсобні господарства бюджетних установ і деякі інші.
П. з п. в СРСР зросли з 18,6 млрд. крб. в 1960 до 60 млрд. крб. в 1973, а їх питома вага в доходах бюджету підвищилася з 24,2 до 32%.
В зарубіжних соціалістичних країнах П. з п. будуються по різних принципах: за ознакою виробничих ресурсів (плата за фонди, за землю, з фонду заробітної плати і ін.), застосовуються податкові методи вилучення прибули (наприклад, в НРБ(Народна Республіка Болгарія), ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка)), рентні платежі, безпосередні вступи до бюджету з прибутку.
