Плазмові двигуни, ракетні двигуни, в яких робоче тіло прискорюється, знаходячись в змозі плазми . Швидкості виділення робочого тіла, досяжні в П. д., істотно вище за швидкості, граничні для звичайних газодинамічних (хімічних або теплових) двигунів. Збільшення швидкості виділення дозволяє отримувати дану тягу при меншій витраті робочого тіла, що полегшує масу ракетної системи (див. Циолковського формула ).
В даний час (1975) практичне вживання на радянському і американському космічних літальних апаратах знайшли плазмові електрореактивні двигуни . В таких П. д. через робоче тіло пропускається електричний струм від бортового джерела енергії, внаслідок чого утворюється плазма з температурою в десятки тис. градусів. Ця плазма потім прискорюється або газодинамічний, або за рахунок сили Ампера, що виникає при взаємодії струму з магнітними полями (див. Ампера закон, Лоренца сила, Магнітна гідродинаміка ) .
Досліджуються можливості створення П. д. на ін. принципах. Так, існують моделі П. д., у яких силою, що діє, є реактивна сила віддачі, що виникає при розльоті продуктів розкладання і випару поверхонь твердих тіл, що опромінюються потужними імпульсами лазерного випромінювання або імпульсними електронними пучками. Обговорюється також схема ядерного ракетного двигуна на основі ядерного реактора з газофазними (точніше, плазмовими) тепловиділяючими елементами . В цьому реакторі речовина, що ділиться, повинна знаходитися в стані плазми з температурою в декілька десятків тис. градусів. При контакті з ним робоче тіло (наприклад, водень) нагріватиметься до відповідних температур, що дозволить отримати швидкості виділення в декілька десятків км/сек.
Літ.: Гильзін До. А., Електричні міжпланетні кораблі, 2 видавництва, М., 1970; Плазмові прискорювачі, під ред. Л. А. Арцимовіча [і ін.], М., 1973.
