Перитоніт
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Перитоніт

Перитоніт (від греч.(грецький) peritónaion — очеревина), запалення очеревина . Виникає унаслідок гострого апендициту, проривної виразки шлунку або кишки 12-перста, кишкової непрохідної і деяких ін. захворювань органів черевної порожнини або їх травм, а також ускладнень хірургічних втручань (післяопераційний П.). Збудники П.— коки, кишкова паличка . П., обумовлені останньою, - так звані калові перітоніти (наприклад, при деструктивних апендицитах або прориві пухлини кишки), відрізняються найбільш важкою течією. Залежно від поширеності процесу розрізняють місцевий П. (обмежений яким-небудь відділом черевної порожнини) і розлитою П., симптоми якого — різкі болі в животі, блювота, затримка стільця і газів (так звана паралітична кишкова непрохідна), місцева або розлита напруга м'язів живота, різка хворобливість при обмацуванні передньої черевної стінки, загальна інтоксикація організму (підвищення температури, почастішання сердечних скорочень, нейтрофільний лейкоцитоз) складають клінічну картину гострого живота . П. з хронічною течією (зазвичай при туберкульозі) зустрічаються рідко і протікають із скупченням випота в черевній порожнині (випотной П.) або з утворенням масивних зрощень (адгезивний П.); по характеру випота розрізняють серозні, гнійні, фібрінозниє, гнильні П. Леченіє П. оперативне. Профілактіка— своєчасне розпізнавання і лікування гострих захворювань черевної порожнини.

  Літ.: Симонян До. С., Перитоніт, М., 1971.

  Р. Би. Кавтеладзе.