Переписи населення, процес збору демографічних, економічних і соціальних даних, що характеризують в певний момент часу або період кожного жителя країни або території. Інколи в поняття П. н. включають також процес зведення, обробки і публікації цих даних. Мета П. н.— отримати відомості про чисельність, склад і розміщення населення, які в соціалістичних країнах служать основою державного управління, планерування розвитку народного господарства і культурного будівництва; вони є справою «величезної державної ваги» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 51, с. 352).
П. н. проводять, як правило, шляхом обходу житлових приміщень і збору поіменно відомостей про кожного жителя. Інколи їх отримують поштою (США, 1970) або в реєстраційних пунктах (КНР, 1953). Круг таких відомостей визначається програмою перепису, в основній частині єдиної для всього населення країни. У неї зазвичай входять демографічні ознаки (пів, вік, родинний стан), економічні ознаки (заняття, галузь або вид економічної діяльності, в капіталістичних країнах — положення в занятті, інколи безробіття), освіта (письменність, відвідини школи), етнічні ознаки (національність, мова, інколи — віросповідання), інші ознаки (наприклад, громадянство, місце народження, зміна місця проживання, фізичні і психічні недоліки, участь у війні і т. д.). Важливі ознаки, що характеризують приналежність до тієї або іншої соціальної групи, яка в соціалістичних країнах з'ясовується безпосередньо, в капіталістичних — по положенню в занятті (наймач або працює по найму і т. д.). Для деяких груп населення програма буває ширшою, що наприклад полягають в браку запитують про дату його висновки, жінок — про число народжених дітей. Інколи низка запитань ставиться вибірково, наприклад про місце проживання за 2 роки до перепису — лише в кожному четвертому житловому приміщенні (СРСР, 1970). При П. н. часто враховують сім'ї (або домогосподарства), для чого з'ясовують, ким опитуваний доводиться главі сім'ї. У деяких країнах при П. н. збирають відомості і про житло або П. н. поєднується з переписом жител.
При проведенні П. н. прийнятий принцип самовизначення, тобто відомості отримують не з документів, а із слів жителів. Перепис проводять в короткі терміни, протягом декількох днів або тижнів, у той час роки, коли люди найменш мобільні (у СРСР — взимку), але всі відомості збирають за станом на так званий критичний момент (зазвичай північ напередодні першого дня перепису: померлі до і що народилися після цього моменту не враховуються). Відповіді записують на переписні листи або бланки єдиного зразка. Це роблять спеціально виучені лічильники (реєстратори) при усному опиті або самі жителі при так званому самосчисленії. Приймаються заходи, щоб нікого не пропустити і не врахувати двічі. Ухилення від перепису, як і розголошування персоналом індивідуальних відомостей, в багатьох країнах карано. Т. о., П. н. є складною операцією, що вимагає всестороннього наукового обгрунтування, тривалої підготовки і строгої організації.
Важлива операція — розробка матеріалів П. н. Після ретельного контролю запису в переписних листах кодуються (шифруються) по деяким ознакам (заняття, національність) за допомогою особливих словників або ж прочитуються спеціальні пристроями для введення в рахункові машини. Потім підраховують (частіше на ЕОМ(електронна обчислювальна машина)) число жителів по окремих територіях і країні в цілому, а також розподіл їх по врахованих ознаках (зросту, підлозі, заняттям і т. д.). Поєднання цих ознак і система угрупувань, що відповідає ним, в територіальному розрізі називається програмою розробки матеріалів П. н. Вона визначає пізнавальне значення даних перепису і, як правило, детальна. Найбільш важливі дані отримують заздалегідь, інколи вибірково. Повна розробка матеріалів П. н. триває декілька років.
В Росії в 18—19 вв.(століття) населення враховувалося при ревізіях і, хоча в кінці 19 ст переписувалося населення окремих міст і губерній, загальна П. н. була лише 1 раз — в 1897. У СРСР П. н. проводилися в 1920, 1923 (лише міського населення), 1926, 1937 (дані цього перепису були забраковані), 1939, 1959 і 1970. Регулярні П. н. за кордоном почалися в кінці 18 — початку 19 вв.(століття) (США — з 1790; Швеция—с 1800; Великобританія — з 1801; Норвегія — з 1815; Франція — з 1831), але сучасному уявленню про перепис вони задовольняють лише з 2-ої половини 19 ст Хоч би 1 раз П. н. проведена майже у всіх країнах, в розвинених країнах населення переписують кожні 10 років (як правило, в роки, що закінчуються на 0 або 1), а в деяких країнах (Японія, Данія, Туреччина) — кожні 5 років. Важливі П. н. для країн, що розвиваються, де облік населення не налагоджений, а їх проведення зустрічає труднощі. Відмінна риса сучасною П. н.— детальна програма, особливо відносно питань, пов'язаних з освітою, економічним станом і відтворенням населення, широке вживання вибіркового методу на всіх етапах перепису і ЕОМ(електронна обчислювальна машина) при обробці її матеріалів.
Літ.: Гозулов А. І., Переписи населення СРСР і капіталістичних країн, М., 1936; його ж, Переписи населення земної кулі (Хронологічні таблиці), М., 1970; Воблий Ст До., Пустоход П. І., Переписи населення. (Їх історія і організація), М., 1940; Післявоєнні переписи населення. [Сб. ст. під ред. А. Я. Боярського], М., 1957; Всесоюзний перепис населення — всенародна справа, М., 1969; Підсумки Всесоюзного перепису населення 1970 років, т. 1—7, М., 1972—74; Курс демографії, під ред. А. Я. Боярського, 2 видавництва, М., 1974.
