Патріарх (греч. patriárches, від patér— батько і árcho — управляю), вищий титул глави самостійної (автокефальною) православної християнської церкви у ряді країн. Титул П. встановлений Халкідонським церковним собором (451); після розділення християнської церкви на західну (католицьку) і східну (православну) (1054) (див. Розділення церков ) він закріплюється за ієрархами східної церкви. У Візантійській імперії православну церкву очолювали чотири П. (Константинопольський, Александрійський, Антиохійський і Єрусалимський). З виникненням самостійних слов'янських держав (Болгарія, Сербія) на чолі їх церков також ставали П. В Росії П. був вибраний собором російських церковних ієрархів в 1589. Росіяни П. були в кінці 16—17 вв.(століття) крупними феодалами-землевласниками і активно брали участь в політичній життя держави. Найбільшої могутності влада П. в Росії досягла при Никоні . Поступове підпорядкування П. світської влади завершилося при Петре I, який після смерті патріарха Адріана в 1700 призначив не П., а міценаглядача патріаршого престолу, а з 1721 ліквідовував звання П. Руководство церковними справами став здійснювати Синод . Титул П. був відновлений на соборі російської православної церкви 1917—18. Окрім російської, є П. константинопольської, александрійської, антиохійської, грузинської (католікос-П.), сербської, болгарської і румунської церков (див. Православна церква ) . П. називаються і глави деяких єпархій в католицькій церкві.
Патріархи в Росії: Іов (1589—1605), Ігнатій (1605—06); Гермоген (1606—12); Філарет (1619—33); Іоасаф I (1634—40); Іосиф (1642—52); Никон (1652—67); Іоасаф II (1667—72); Пітірім (1672—73); Іоаким (1674—90); Адріан (1690—1700); Стефан Яворський (1700—21—местоблюстітель); Тихон (1917—25); Сергий (1925—27 — заступник, в 1927—43 — міценаглядач, 1943—44 — патріарх); Алексій (1945—70); Пімен (з 1971).
