Пастернак Борис Леонідович [29.1(10.2) .1890, Москва, — 30.5.1960, Переделкино Ленінського району Московської області], російський радянський письменник. Син художника Л. О. Пастернака. У 1912 в Германії вивчав філософів марбургськой школи . Перші вірші опублікував в 1913. Перша збірка віршів «близнюк в хмарах» (1914). Автор збірок: «Поверх бар'єрів» (1917), «Сестра моя — життя» (1922, написана переважно влітку 1917). Входив до літературної групи «Центрифуга» (Н. Асєєв, С. Бобров і ін.), що займала позицію між символістами і футуристами (див. Футуризм ) . В поемі «Висока хвороба» (1924, 2-я редакція 1928) П. переходить від лірики до епічного жанру; створює образ В. І. Леніна («... Він управляв перебігом думок. І лише тому країною»); опублікував поеми, присвячені першою російській революції: «Дев'ятсот п'ятий рік» (1925—26) і «Лейтенант Шмідт» (1926—27), про які М. Горький писав: «Книга — відмінна; книга з тих... яким призначено довге життя» («Літературний спадок», т. 70, 1963, с. 300). Тоді ж він писав про лірику П.: «... Я можу побажати їй лише більшої простоти. Мені часто здається, що дуже тонка, майже невловима у вірші вашому зв'язок між враженням і образом» (там же, с. 308). Лірика П., відмічена високою поетичною культурою, пройнята відчуттям причетності світу природи, поезії, любові — вони сприймаються письменником як якісь одвічні стихії, які він повинен «розгадати» і відтворити у всій незайманій природності. Поетична дорога П. ознаменована наполегливим прагненням дійти «до самої суті» речей і явищ, добитися простоти стилю, який відображав би глибину і ясність бачення світу.
Суперечність світогляду поета, що шукав своєї дороги в новій дійсності, позначилася в його книгах початку 30-х рр. У автобіографічній повісті «Охоронна грамота» (1931) і в нескінченому романі у віршах «Спекторський» (1931) виражено переконання в моральній правоті революції, у висоті її етичних витоків і цілей. Проте, вступаючи в протиріччя з пролетарським гуманізмом, П. заперечував революційне насильство як засіб досягнення цих цілей. В той же час для книг віршів «Друге народження» (1932) характерна спроба поглянути «без пелен» на життя країни, осягнути її завтрашній день («Ти поруч, далечінь соціалізму» і ін.).
З початку 30-х рр. П. переводив вірші грузинських поетів — Н. Бараташвілі, А. Церетелі, Р. Леонідзе, Т. Табідзе, С. Чиковані, П. Яшвілі. Володіючи багатьма мовами, П. створив нові переведення п'єс В. Шекспіра, «Фауста» І. Ст Гете, віршів Р. Сакса, П. Шеллі, Дж. Китса, П. Верлена. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 П. пише вірші про героїв і трудівників війни («Смерть сапера» і ін.). У 1943 виходить збірка «На ранніх поїздах», в 1945 — «Земний простір», в яких намітився відхід від колишньої поетики, прагнення до класично ясного стилю. У 50-і рр. П. пережила глибока криза. У романі «Доктор Жіваго» виражено негативне відношення до революції і невіру в можливість соціального перетворення суспільства. У 1955 П. визнав, що під час роботи над романом його «... по власному якомусь відчуженню... стало відмивати кудись в сторону все більше і більше» (див. Історія російської радянської літератури, т. 3, 1968, с. 377). Публікація цього романа за кордоном (1957) і присудження за нього П. Нобельовськой премії (1958) викликали різку критику в радянському друці; П. був виключений з Союзу письменників. Від Нобелівської премії він відмовився.
В останньому циклі віршів «Коли розгуляється» (1956—59) відчуємо новий прилив творчих сил поета, його прагнення здолати мотиви трагічного самоти.
Соч.: Вірші і поеми, 2 видавництва, М.— Л.,1965; Вірші. [Вступ. ст. До. Чуковського. Послесл. Н. Банникова], М., 1966; Люди і положення, «Новий світ», 1967 № 1, [Листи Б. Пастернака], «Питання літератури», 1972 № 9; Вільям Шекспір в переведенні Бориса Пастернака, 2 видавництва, т. 1—2, М., 1950; Вірші про Грузію. Грузинські поети, Тб., 1958; Зоряне піднебіння. Вірші зарубіжних поетів. [Вступ. ст. Н. Любімова], М., 1966.
Літ.: Горький і радянські письменники. Невидане листування, в кн.: Літературний спадок, т. 70, М., 1963; Тагер Е., «Вибране» Б. Пастернака, «Літературна газета», 1966, 11 авг.(серпень); Паперний З., Би. Л. Пастернак, в кн.: Історія російської радянської літератури, т. 3, М., 1968, с. 350—389; Наумов Е., Про час і про себе. Маяковський і Пастернак, в його кн.: Про спірний і безперечний, Л., 1973.
