Папська область , Церковна область, Папська держава (італ. Stato Pontificio), теократична держава в 8—19 вв.(століття) у Середній Італії, що очолювалося римським папою. Столиця — м. Рим. Початок П. о. поклав франкський король Піпін Короткий, що подарував в 756 папі Стефану II Римську область, частина території що був Равеннського екзархату, Пентаполіс; спочатку П. о. залишалася у межах імперії Каролінгов; з 962 входила до складу «Священної Римської імперії». У понтіфікат папи Інокентія III (1198—1216) П. о. стала фактично незалежній від імператорів, а в 1274 була офіційно визнана імператором Рудольфом I Габсбургом суверенною державою. Кордони П. о. неодноразово змінювалися. Світська влада пап в П. о. по суті була незначною (за винятком окремих періодів посилення папства ). У 10—12 вв.(століття) підвладною папам реально була лише територія Риму і його округи. Антипапське повстання 1143 привело до падіння світської влади пап в Римі. Відновив владу над колишньою територією П. о. і значно її розширив папа Інокентій III. У економічних відносинах П. о. в середні віки була одній з найбільш відсталих областей Північної і Середньої Італії. Лише деякі її міста (Болонья, Перуджа, Сполето, Рим) відрізнялися високим рівнем розвитку ремесла і значним розмахом торгівлі. У П. о. в цілому довше, ніж в інших районах Італії, зберігалася кріпосна залежність. Населення П. о. страждало від воєн пап з імператорами, від феодальних воєн між папами і знаттю. У 14 ст світську владу пап в П. о. підірвали повстання Кола ді Рієнцо в Римі, антипапські повстання в Перуджі (1368—1369, 1371, 1375), в Болонье (1376) і ін. До 1377 під владою пап з міст П. о. залишилися лише Рим і Ріміні. З 15 ст папи головним чином були зайняті розширенням території П. о. У 16—18 вв.(століття) у П. о. складається режим абсолютизму. У роки наполеонівського панування в Італії (кінець 18 в.— 1814) на території П. о. існувала Римська республіка 1798—99, в 1809 велика частина П. о. була включена до складу Франції. Після Віденського конгресу 1814—15, що відновив П. о., реакція феодального клерикалізму виявилася тут сильніше, ніж де-небудь в Італії. В той же час П. о. була вогнищем безперестанного революційного бродіння (діяльність таємних суспільств, змови, повстання). У 1848—49 папський Рим став одним з головних центрів буржуазної революції в Італії; у лютому 1849 була повалена папська влада і проголошена Римська республіка; після придушення революції і ліквідації республіки світська влада римського папи підтримувалася в П. о. військами французьких інтервентів, що знаходилися там. В ході революції 1859—60 відпали від П. о. і увійшли до складу Сардінського королівства Романья (березень 1860), Умбрія і Марке (листопад 1860). У 1870, з приєднанням Риму до Італійського королівства (створено в 1861), П. о. припинила існування.
Невелика Папська держава була відроджена на частини території м. Риму в 1929 відповідно до так званих Латеранських угод (див. Ватикан ).
