Пальпація (від латів.(латинський) palpatio — обмацування), метод лікарського дослідження хворого. П. в широкому сенсі (наприклад, обмацування пульсу ) згадується ще в працях Гіппократа, проте для дослідження внутрішніх органів метод набув поширення в 2-ій половині 19 ст після робіт Р. Лаеннека, І. Шкоди, Ст П. Образцова і ін. П. заснована на дотиковому відчутті, що виникає при русі і тиску пальців або долоні обмацуючої руки. За допомогою П. визначають властивості тканин і органів: їх положення, величину, форму, консистенцію, рухливість, топографічні співвідношення, а також хворобливість досліджуваного органу.
Розрізняють поверхневу і глибоку П. Поверхностную П. проводять однією або обома долонями, покладеними навзнаки на досліджувану область шкіри, суглобів, серця і т. п. Судини (їх наповнення, стан стінки) обмацують кінчиками пальців в місці їх проходження. Глибоку П. здійснюють спеціальними прийомами, різними при дослідженні шлунку, кишечника (що ковзає П., по Образцову), печінки, селезінки і нирок, прямої кишки, піхви і ін.
Літ.: М'ясників А. Л., Основи діагностики і приватної патології (пропедевтика) внутрішніх хвороб, 2 видавництва, М., 1951.
