Пульс (від латів.(латинський) pulsus — удар, поштовх), синхронне із скороченням серця періодичне розширення кровоносних судин, видиме оком і визначуване на дотик. Обмацування (пальпація) артерій дозволяє встановити частоту, ритмічність, напругу і ін. властивості артеріального П. У дорослої здорової людини частота П. в умовах спокою 60—80 ударів в хвилину з рівними інтервалами між ударами. Ці співвідношення порушуються при аритміях : проміжки між окремими ударами стають неоднаковими, число пульсових ударів може виявитися (наприклад, при миготливій аритмії ) меншим, ніж число сердечних скорочень, — так званий дефіцит П. Діагностічеськоє значення дослідження артеріального П. визначається залежністю пульсової хвилі від величини об'єму систоли крові (що викидається в аорту з кожним скороченням серця), співвідношення між припливом і відтоком крові в артеріальній системі, рівня артеріального тиску, тонусу і еластичності стінок артерій. Розрізняють пульсову хвилю і пульсуючий рух крові в судинах: пульсова хвиля (хвиля тиску) поширюється в артеріях із швидкістю 500—1000 см/сек і випереджає лінійне переміщення крові в аорті, яке відбувається із швидкістю 50 см/сек. Поява пульсових коливань периферичних артерій обумовлено проходженням пульсової хвилі, а не об'єму систоли крові. Швидкість поширення пульсової хвилі підпорядкована фізичним закономірностям руху хвилі тиску в еластичних трубках: чим щільніше за стінку артерій, чим вони менш еластичні> (наприклад, при атеросклерозі ), тим більше швидкість поширення пульсової хвилі, яку визначають при допомозі графічних методів дослідження П. (див. Сфігмографія ). Дослідження П. має важливе значення в діагностиці серцево-судинних захворювань.
