Палеоекологія (від палео... і екологія ) , розділ палеонтології, що вивчає спосіб життя і умови проживання організмів геологічного минулого, взаємини між організмами і місцем їх існування (неорганічна і органічна) і їх зміни в процесі історичного розвитку життя на Землі .
Основоположник П.— російський палеонтолог Ст О. Ковалевський, такий, що дав блискучі приклади еволюційного і палеоекологічного аналізу вимерлих наземних хребетних. Класичні дослідження копалин морських і солоноватоводних безхребетних виконані російським геологом Н. І. Андрусовим. Велике значення для розвитку П. мали роботи бельгійського палеонтолога Л. Долло, що назвав їх етолого-палеонтологічнімі, і австрійського дослідника О. Абеля, що запропонував термін «палеобіологія», який згодом був замінений терміном «П.». Великий внесок у розвиток П. внесли російські геологи і палеонтологи А. П. Карпінський і Н. Н. Яковлєв.
Основний метод відновлення способу життя древніх організмів — вивчення будови їх скелетних залишків (морфо-функціональній аналіз); при цьому удається частково відновити умови проживання вимерлих організмів. Більш повно це може бути зроблено при вивченні всіх ін. організмів, що населяли дану частину водоймища або суші, і при використанні геологічних даних. Тому об'єкти вивчення П.— залишки організмів (видів, популяцій і співтовариств), залишені ними сліди (палеоїхнология), ін. прояву життєдіяльності (лінька і пр.), особливості поховання (тафономія), а також гірські породи, що укладають скам'янілості. Речовий склад порід, їх структура, характеристики текстур і геохімічних дозволяють відновити багато особливостей обстановки життя древніх організмів і їх загибелі. Звідси витікає необхідність проведення спільних палеоекологічних і літологічних робіт. У СРСР вони ведуться з 30-х гг.; розроблений метод комплексних палеоекологічних і літологічних досліджень, основа якого — порівняльний екологічний аналіз комплексів донних організмів в просторі і в часі і виявлення закономірностей їх поширення в межах цілих морських басейнів. Особливого значення такий аналіз набуває при вивченні палеозойських і більш древніх організмів, коли актуалістічеський метод (див. Актуалізм ) може бути використаний з великими обмеженнями. Останній широко застосовується при аналізі викопних поховань (актуопалеонтология, по Р. Ріхтеру і В. Шеферу). У 2-ій половині 20 ст з'явилися роботи по еволюції древніх співтовариств, які можуть сприяти вивченню процесу розвитку екологічних стосунків як між різними групами древніх організмів, так і між древніми організмами і неорганічним середовищем.
Відновлюючи умови проживання організмів минулого і їх спосіб життя, П. дає коштовні відомості для інших розділів палеонтології, а також для геології, допомагаючи корелювати відкладення різних фацій, реконструювати палеографічні умови, умови осадконакопленія і утворення ряду корисних копалини. Видається журнал «Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology» (Amst., з 1965). У СРСР засновані установи, де проводяться палеоекологічні дослідження, — Палеонтологічний інститут АН(Академія наук) СРСР і інститут палеобіології АН(Академія наук) Грузинською РСР.
Літ.: Геккер Р. Ф., Введення в палеоекологію, М., 1957; Іванова Е. А., О дорогах розвитку палеоекології до СРСР, «Палеонтологічного журналу», 1959 № 2; Яковлєв Н. Н., Організм і середовище, 2 видавництва, М.— Л., 1964; Schäfer W., Aktuo-paläontologie nach Studien in der Nordsee, Fr./M., 1962; Ager D. V., Principles of paleoecology, N. Y., 1963.
