Одорізация , додання газу характерного запаху. Найчастіше як паливо в промисловості і для побутових потреб використовуються вуглеводневі гази, що не володіють запахом, що не дозволяє виявляти витоку в газових комунікаціях і апаратах, а також присутність газу в житлових або робочих приміщеннях до моменту утворення вибухонебезпечної або шкідливої концентрації. О. підвищує безпека вживання газу, сприяючи встановленню його витоків. Здійснюється введенням одорантов . Для О. природних і штучних газів найбільшого поширення набули установки краплинного типа (одорант вводиться з бачка в газопровід у вигляді крапель і випаровується в потоці газу). Для зріджених газів розрізняють установки періодичною (порційною) і безперервною О., інжекційні і ежекционниє.
Для О. природних вуглеводневих газів при використанні етілмеркаптана (ЕМК) в СРСР (1974) прийнята норма 16 міліграма на 1 м 3 одоріруємого газу; затверджена норма О. для зріджених газів 60 г ЕМК на 1 т рідкого продукту (при вмісті в зрідженому газі пропана до 60%, Бутану і ін. понад 40%) і 90 г ЕМК на 1 т (пропана понад 60%, Бутану і ін. до 40%). Контроль міри О. здійснюють органолептичним, хімічними і физико-хімічними методами.
О. повітря виробляється при випробуваннях трубопроводів і ємкостей на щільність, а також для додання запаху повітрю, що кондиціонує (наприклад, запаху хвої — введенням екстракту хвої, запаху свіжості — озонуванням, тобто додаванням озону в межах 0,01—0,05 частин озону на 1 млн. частин повітря).
Літ.: Райт Р. Х., Наука про запахи, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1966; Естрин Р. Я., Техніка безпеки в газовому господарстві, 2 видавництва, М., 1972.
