Нернст (Nernst) Вальтер Фрідріх Герман (25.6.1864, Брізен, нині Вомбжезьно, Польща, — 18.11.1941, Обер-Цибелле, поблизу Муськау, нині ГДР(Німецька Демократична Республіка)), німецький фізик і фізико-хімік, один із засновників сучасної фізичної хімії. У 1883—87 вчився в університетах Цюріха, Берліна, Граця і Вюрцбурга; спеціалізувався по фізиці в Л. Больцмана і Ф. Кольрауша . Під впливом С. Ареніуса вирішив присвятити себе фізичній хімії і в 1887 поступив на посаду асистента в Ст Оствальда в Лейпцігському університеті. У 1890 приват-доцент і з 1891 професор Геттингенського університету, в 1896 заснував при університеті Физико-хімічний інститут; у 1902—1933 професор Берлінського університету, там же директор інституту хімії (1905—22) і інституту фізики (1924—33).
В дипломній роботі, виконаній в лабораторії А. Еттінгсхаузена, Н. описав виявлений ним ефект виникнення різниці потенціалів в поміщеній в магнітне поле металевій пластинці, через яку проходить тепловий потік (див. Нернсту — Еттінгсхаузена ефект ) . В 1888—89 встановив зв'язок між рухливістю іонів і коефіцієнта дифузії електролітів, що послужило основою для створеної їм теорії електрорушійних сил гальванічних елементів. У 1890 був відкритий Нернсту закон розподілу . В 1894 Н. показав, що диссоціююча здатність розчинника тим більше, чим вище значення його діелектричній проникності, і виявив явище електрострикції. Вивчаючи теплові процеси при низьких температурах, Н. прийшов до формулювання принципу (так званою Нернсту теореми, 1906), згідно з яким зміна ентропії тіла прагне до нуля, якщо його температура прагне до нуля. Цей принцип не витікає з 1-го і 2-го початків термодинаміки і незрідка іменується третім початком термодинаміки . Дослідивши рівновагу
Н. дав физико-хімічну основу для промислового здобуття азотної кислоти, виходячи з атмосферного азоту, а в 1905—07 синтезував аміак з азоту і водню при високих температурах і тиску із застосуванням марганцю як каталізатора; надалі роботи Ф. Габера в цьому напрямі привели до промислового синтезу аміаку. У 1918 Н., користуючись уявленнями про ланцюгові реакції, дав пояснення механізму хімічної взаємодії хлору з воднем.
Н. — автор учбового керівництва по теоретичній хімії, що витримало 15 видань і перекладеного на російський і ін. мови; воно послужило зразком для курсів фізичної хімії, що читалися в кінці 19, — початку 20 вв.(століття) Н. опублікував декілька робіт по загальних питаннях космології і фізичного опису Всесвітом. Н. був членом багато АН(Академія наук), у тому числі почесним членом АН(Академія наук) СРСР (1927). Нобелівська премія (1920).
Соч.: Theoretische Chemie vom Standpunkte der Avogadroschen Regel und der Thermodynarnik, 15 Aufl., Stuttg., 1926; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Теоретична хімія з точки зору закону Авогадро і термодинаміки, СП(Збори постанов) Би 1904; Підстави вищої математики, До., 1907 (совм. з А. Шенфлісом); Всесвіт в світлі нових досліджень, М. — П., 1923; Теоретичні і дослідні підстави нового теплового закону, М. — Л., 1929.
Літ.: Hoffmann Fr., Walter Nernst zum Gedachtnis, «Physikalische Zeitschrift» 1942, Jg. 43 № 7—8, S. 109—16; Bodenstein M., Walter Nernst, «Berichte der Deutschen Chemischen Gesellschaft» 1942 Jg. 75 № 6, S. 79—104; Солов'їв Ю. І., З історії фізичної хімії (Нернст і його праці), «Праці інституту історії природознавства і техніки», 1961, т. 35, Історія хімічних наук, с. 3—38; Partington J. R., A history of chemistry, v. 4, L., 1964, р. 633.
