Оствальд (Ostwald) Вільгельм Фрідріх (2.9.1853, Рига, — 4.4.1932, Лейпціг), німецький фізико-хімік і філософ-ідеаліст. Закінчив в 1875 Дерптський (Тартуський) університет. Професор Ризького політехнічного училища (1882—87), Лейпцігського університету (1887—1906). Член-кореспондент Петербурзької АН(Академія наук) (1895). Основні наукові роботи присвячені розвитку теорії електролітичній дисоціації . Виявив зв'язок електропровідності розчинів кислот з мірою їх електролітичної дисоціації (1884); дав спосіб визначення основності кислот по електропровідності їх розчинів (1887—88); встановив Оствальда закон розбавлення (1888); запропонував розглядати реакції аналітичної хімії як взаємодії між іонами (1894). Вивчав також питання хімічної кінетики і каталізу; розробив основи каталітичного окислення аміаку. У 1887 О. разом с Я. Вант-Гоффом заснував «Журнал фізичної хімії» («Zeitschrift für physikalische Chemie»), а в 1889 здійснив видання «Класики точних наук» («Ostwald''s Klassiker der exakten Wissenschaften»). О. — автор «енергетичної» теорії, одному з різновидів «фізичного» ідеалізму. О. рахував єдиною реальністю енергію, розглядав матерію як форму прояву енергії. В. І. Ленін оцінював О. як «...очень крупного хіміка і дуже плутаного філософа...» (Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 18, с. 173). Нобелівська премія по хімії (1909).
Соч.: Lehrbuch der allgemeinen Chemie, 2 Aufl., Bd 1—2, Lpz., 1910—11; Elektrochemie. Ihre Geschichte und Lehre, Lpz., 1896: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Наукові основи аналітичної хімії в елементарному викладі, М. [1925]; Физико-хімічні виміри, ч. 1—2, Л., 1935. Перелік філос.(філософський) робіт О. див.(дивися) Філософська енциклопедія, т. 4, М., 1967, с. 174.
Літ.: Родний Н. І., Солов'їв Ю. І., Вільгельм Оствальд, 1853—1932, М., 1969; Ostwald G., Wilhelm Ostwald — mein Vater, Stuttg. — B., 1953.
