Непрацездатність, нездатність до праці у зв'язку із станом здоров'я, віком і в ін. передбачених законом випадках. Н. розрізняють: по її мірі — повна, часткова; залежно від перспектив відновлення трудової функції — тимчасова, постійна (стійка); по видах трудової діяльності — загальна, професійна. У СРСР Н. визначається на основі медичної перевірки індивідуальної втрати працездатності лікарсько-консультаційною комісією або лікувально-трудовою експертною комісією . При стійкому порушенні працездатності, яке приводить хворого до необхідності припинення професійної праці на тривалий термін або вимагає значних змін умов праці, встановлюється інвалідність . Н. — основна умова для призначення пенсії, посібника, надання різних пільг в області умов праці, податків, забезпечення житлом, побутового, медичного обслуговування і ін. Див. також Тимчасова непрацездатність .
