Неотектоніка (від нео-реалізм... і тектоніка ) , новітня тектоніка, напрям в геотектоніці, присвячений вивченню тектонічних процесів, що виявлялися в неоген-антропогеновоє час. Ці процеси привели до зміни будови земної кори з утворенням нових структурних форм і до активізації структур древнього заставляння, часто з віддзеркаленням їх в сучасному рельєфі Землі.
Ідеї і узагальнення про новітні тектонічні рухи містяться в роботах багатьох учених: російських і радянських (М. Ст Ломоносова, Н. А. Головкинського, А. П. Карпінського, А. П. Павлова, Ст А. Обручева, Би. Л. Лічкова, Р. Ф. Мірчинка, Н. І. Миколаєва, С. С. Шульца, Ю. А. Мещерякова і ін.), німецьких (Л. фон Буха, Ст Пінка, Х. Штілле, Б. Гутенберга і ін.), шведських (де Гєєра, О. Рунеберга і ін.), фінських (Ст Рамсе, М. Саурамо, Ст Таннера) і вчених ін. країн. У 1937 Шульц вперше використовував термін «новітня тектоніка», пояснюючи створення сучасного рельєфу Тянь-шаня проявами новітніх тектонічних процесів. У 1948 Обручев запропонував виділити Н. у самостійний розділ геології. У 1950 час посилення тектонічних рухів (у неоген-антропогене) було виділено Н. І. Николаєвим в самостійний новітній тектонічний етап розвитку земної кори. У різних структурних елементах земної кори — на материкових платформах, в зонах орогенезу, тафрогенеза, сучасних геосинклінальних областей максимум активізації новітніх тектонічних рухів неодночасний (пізній олігоцен, неоген, антропоген). Це викликає дискусії з приводу нижнього кордону новітнього тектонічного етапу і характеру його якісних відмінностей від більш древніх тектонічних етапів.
При вивченні тектонічних процесів в Н. застосовуються різні методи: історіко-геологічні (використання історичних свідоцтв про опускання або поднятіях морських берегів — затоплення старовинних споруд, обміління древніх гаваней і пр.), тектонічні і геоморфологичеськие (аналіз морфометричних даних, вивчення річкових долин, мережі гідрографії, спостереження над деформаціями поверхонь вирівнювання і ін.), геофизичні (сейсмічні електрометрії), історико-археологічні, біогеографічні (характер поширення окремих видів або комплексів тварин і рослин) і ін. Сучасні рухи вивчаються за допомогою точних інструментальних методів (повторні нівелювання, тріангуляції). Широко застосовуються різні прийоми математичної обробки матеріалів.
Крупним досягненням Н. з'явилася «Карта новітньої тектоніки СРСР в масштабі 1: 5 000 000, під редакцією Н. І. Николаєва і С. С. Шульца» (1959). Пізніше були видані оглядові карти Н. різних регіонів СРСР — «Карта новітньої тектоніки Західно-сибірської рівнини, під редакцією І. П. Варламова» (1969), «Тектонічна карта Арктики і Субарктіки, під редакцією І. П. Атласова» (1969) і ін., видані також різні варіанти карт швидкості сучасних вертикальних рухів земної кори для західної половини Європейської частини СРСР (1955—70). Підсумком роботи комісій з вивчення четвертинного періоду — INQUA (з 1953) і по вивченню сучасних тектонічних рухів при Міжнародному геофизичному і геодезичному союзі (з 1960) з'явилися макети національних карт Н., сейсмотектоніки, сучасних рухів, а також міжнародних карт — «Карта сучасних вертикальних рухів земної кори Східної Європи, під редакцією Ю. А. Мещерякова» (1972) і ін.
Розробка теоретичних питань Н. тісно пов'язана з вирішенням практичних завдань: проектуванням довготривалих інженерних споруд (греблі, порти і ін.), водопостачанням, спорудою нафто- і газопроводів, пошуками нафтових, газових і розсипних родовищ, прогнозом землетрусів. Див. також Коливальні рухи земної кори .
Літ.: Обручев Ст А., Основні межі кінетики і пластики неотектоніки, в його кн.: Вибрані роботи по географії Азії, т. 2, М., 1951; Миколаїв Н. І., Новітня тектоніка СРСР, М. — Л., 1949; його ж, Неотектоніка і її вираження в структурі і рельєфі території СРСР, М., 1962; Шульц С. С., Аналіз новітньої тектоніки і рельєф Тянь-шаня, М., 1948. Сучасні тектонічні рухи земної кори і методи їх вивчення. Сб. ст., М., 1961; Новітні рухи, вулканізм і землетруси материків і дна океанів, М., 1969; Сучасні рухи земної кори № 1—5, М., Тарту, 1963—73.
