Неофашизм, поняття, об'єднуюче сучасне далебі-радикальні рухи, які в політичному і ідейному відношенні є наступниками фашистських організацій, розбещених після 2-ої світової війни 1939—45. Прагнучи незрідка відгородитися в обстановці несприятливого для фашизму співвідношення сил від тих, що скомпрометували себе фашистських рухів минулого, неофашисти виявляють на практиці тим не менше свій глибокий ідейно-політичний зв'язок з формами фашизму, що склалися між двома світовими війнами. Найважливіші відмінні риси всіх неофашистських політичних течій і організацій — войовничий антикомунізм і антісоветізм, крайній націоналізм, расизм (відкритий або більш менш прикритий), критика з ультраправих позицій буржуазних урядів (навіть найконсервативніших), що діють в рамках буржуазної парламентської системи; вживання насильницьких терористичних методів політичної боротьби. Політичні і ідеологічні позиції Н. відображають настрої і інтереси найбільш реакційних елементів буржуазії.
Використовуючи модифіковані (стосовно політичної обстановки, що складається) методи соціальної і націоналістичної демагогії, неофашисти намагаються охопити своїм впливом частина населення капіталістичних країн (в першу чергу дрібних підприємців, середнє чиновництво деякі прошарки молоді і т.д.), вибиту із звичних умов в результаті розвитку державно-монополістичного капіталізму і загострення його протиріч. В той же час соціально-політична база і політичні установки Н. у різних країнах мають і деякі відмітні особливості (наприклад, неофашисти у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), виступаючи як войовничі реваншисти, намагаються спертися на переселенців з Східної Європи, що були нацистів).
Міра впливу неофашистського руху і неофашистської ідеології залежить від розставляння політичних сил в правлячому таборі, гострота соціально-політичної кризи в тій або іншій капіталістичній країні, ефективності і цілеспрямованості протистоячих Н. політичних сил. Найбільш масовою неофашистською організацією в європейських капіталістичних країнах з буржуазно-демократичних буд є партія, що діє в Італії Італійський соціальний рух — Національні праві сили (отримала цю офіційну назву в 1973, після об'єднання заснованого в 1947 Італійського соціального руху з монархістами). У 60 — початку 70-х рр. за Італійський соціальний рух голосувало від 5 до 10% виборців. Крім того, в Італії існує понад 10 дрібних неофашистських, у тому числі воєнізованих, груп, які підтримують зв'язки з цією партією. Створена у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) в 1964 неофашистська Націонал-демократична партія, що переживає на початку 70-х рр. важку кризу, зберегла, проте, певний вплив в деяких районах країни, чинник, що підтримує діяльність європейських неофашистських груп, — диктаторські режими в Європі (у Іспанії, до квітня 1974 — в Португалії, до липня 1974 — в Греції). Специфічний різновид Н. складають організації американські «ультра» (Суспільство Джона Берча і ін.). У деяких країнах Латинської Америки (Чилі, Парагвай і ін.) встановилися диктаторські режими, які ведуть боротьбу проти прогресивних сил терористичними методами, що зближують ці режими з фашизмом.
Неофашистами створені міжнародні об'єднання типа Європейського соціального руху (так званий інтернаціонал Мальмський), Європейської національної партії, Світового союзу націонал-соціалістів і т.д.
Неофашистські організації і групи користуються обмеженим впливом. Проте вони представляють серйозну небезпеку. У обстановці соціальних і політичних потрясінь вони можуть стати важливою складовою частиною об'єднання реакційних сил. Єдність прибічників демократії і прогресу — необхідна умова успішної боротьби проти Н.
