Налбандян Мікаел (Налбандов Михайло Лазаревич) [2(14) .11.1829, Н. Нахічевань, нині район Ростова-на-Дону, — 31.3(12.4) .1866, р. Очеретин], вірменський письменник, філософ, революційний демократ, утопічний соціаліст. Син ремісника-кустаря. У 1855—58 вчився на медичному факультеті Московського університету. У 1858—60 співробітничав в московському арм.(вірменський) журналі «Юсисапайл» («Північне сяяння»). У роки революційної ситуації в Росії 1859—61 Н. під впливом пропаганди «Дзвону» і «Сучасника» першим з арм.(вірменський) письменників перейшов на позиції революційного демократизму. У 1860—62 зробив подорож до Туреччини, Індії, країн Зап. Європи. У Константинополі створив довкола арм.(вірменський) журналу «Мега-серію» («Бджола») таємне революційне суспільство «Партія молодих». У Лондоні зближувався з А. І. Герценом, Н. П. Огаревим, М. А. Бакуніним, а також з Н. А. Серно-Соловьевічем і ін., брав участь в обговоренні проекту статті-відозви «Що потрібне народові?» (програма майбутньою «Землі і воля» ). У памфлеті «Два рядки» (1861) проголосив своє політичне кредо — присвятити життя справі звільнення народу. У головній публіцистичній праці «Землеробство як вірна дорога» (1862) Н. піддав знищувальній критиці селянську реформу 1861, проте зробив це з позицій громадського соціалізму. Єдиний вихід для пореформ. Росії бачив в селянській революції. По поверненні до Росії арештований і поміщений в Алексєєвський равелін фортеці (липень 1862) Петропавловськой, судився по «процесу 32-х», в листопаді 1865, хворий туберкульозом, висланий в Очеретин.
Н. був енциклопедично утворений. Займався питаннями філософії, політекономії, лінгвістики, педагогіки. Був послідовником антропологічного матеріалізму Л. Фейербаха і Н. Р. Чернишевського невтомним пропагандистом природних наук. Філософія Н. — важливий етап в історії арм.(вірменський) суспільній думці. У практичній революційній діяльності прагнув з'єднати демократичні сили арм.(вірменський) народу в Росії і за кордоном з русявий.(російський) визвольним рухом.
Н. — зачинає критичного реалізму в арм.(вірменський) літературі, автор романів «Одному — слово, іншому — наречену» (1858), «Вопрошеніє мертвих» (1859 нескінчений), «Щоденник» (1858—60). У фортеці створив антирелігійну поему «Пригода прабатька» (1864, опублікована 1903). Величезною популярністю користувалася цивільна лірика Н., пройнята пафосом боротьби за свободу. Н. заклав основи арм.(вірменський) реалістичної критики і естетики. Його літературні погляди виражені в роботах: «Слово про вірменську писемність» (1854—55, опубліковане 1895), «Критика» (1858), «Національний театр в Константинополі» (1861) і ін. Естетичну теорію будував на принципах антропологічного матеріалізму. Боровся за впровадження нового арм.(вірменський) літературної мови (ашхарабар) замість мертвої книжкової мови (грабар), за що піддавався нападкам з боку клерикалів і мракобісів. Переводив вірші А. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, Г. Гейне і ін.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Ізбр. соч.(вигадування), Ер., 1941; Ізбр. філософські і суспільно-політичні твори М., 1954; Вірші, М., 1967; Соч., т. 1—2, Ер., 1968—70.
Літ.: Мясникян А. Ф., Ізбр. твори, Ер., 1965; Шаумян С., Літературно-критичні статті, 2 видавництва, М., 1955; Хачатрян А. Б., Світогляд М. Л. Налбандяна, «Уч. зап.(західний) МГПІ ім. Ст І. Леніна», 1962 № 171, с. 3—328; Гуланян Х. Р., Мікаел Налбандян, М., 1955; Даронян С., М. Налбандян, М., 1963; його ж, М. Налбандян і російські революційні демократи, М., 1967.
