Набірні машини, призначені для виготовлення текстової частини поліграфічної друкарської форми. Перші Н. м. на початку 19 ст механізували набір рядків тексту з окремих літер. У 1822 англієць У. Черч побудував літеронаборную машину, оснащену клавіатурою. У 1866—67 російський винахідник П. П. Княгинінський створив перший в світі «автомат-складач» — літеронаборную машину з програмним управлінням від перфострічки. Почало широкого промислового вживання Н. м. пов'язано із створенням в кінці 19 ст лінотипу і монотипа . До цього періоду відносяться також перші спроби створення фотонабірних машин .
За принципом формування зображення розрізняють три основні види Н. м.: наборно-літейниє, набірний-пишуть і фотонабірні. Набірно-ливарні машини забезпечують здобуття текстового зображення у вигляді окремих знаків або рядків з рельєфною друкуючою поверхнею, відлитих з друкарського сплаву. До цього типа відносяться строкоотлівниє набірні машини (лінотипи) і буквоотлівниє строконаборниє машини (монотипи). Набірно-ливарні машини набули найбільшого поширення при виготовленні форм високого друку. Що набірний-пишуть машини дозволяють отримати зображення тексту у вигляді відтисків на папері, плівці і т.п. матеріалах з використанням принципу побуквенной друку. Ці машини застосовують в основному при виготовленні форм офсетного друку для малотиражних видань з обмеженими вимогами до якості їх оформлення. Сучасні фотонабірні машини продуктивніші і технологічно поєднуються із способом офсетному друку .
Технологічні можливості Н. м. характеризуються: асортиментом знаків для набору; діапазоном кеглів (висоти знаків); діапазоном форматів (довжин) рядків; можливістю набору таблиць і багаторядкових формул. Цим визначається призначення конкретної моделі Н. м. Існують також машини, призначені для виготовлення окремих елементів набірної форми, наприклад пробільно-лінійкові машини. Їх продукцією є набірні лінійки і пробільний матеріал. Є крупнокегельниє строкоотлівниє машини для заголовків, а також шріфтолінейниє машини, на яких відлилися шрифти для ручного набору.
В процесі набору тексту на машині відбувається виведення потрібного знаку (або групи знаків) в робоче положення, розміщення і відтворення зображення цього знаку в рядку заданого формату відповідно до вмісту тексту і вказівок по його оформленню. При цьому необхідне здобуття вимкнених рядків, тобто рядків однакової довжини (заданого формату).
По мірі механізації процесу Н. м. діляться на напівавтоматичних і автоматичних. У напівавтоматичних машинах функції складача зводяться в основному до роботи на клавіатурі. Автоматичні машини управляються програмою, записаною на перфострічці або якому-небудь ін. машинному носієві інформації. Підготовка програм управління виконується оператором, що працює на клавіатурі програмуючого пристрою, або системами автоматичного програмування набору з використанням ЕОМ(електронна обчислювальна машина). У останньому випадку знаходять вживання автомати, що читають.
В сучасних швидкісних набірних автоматах для формування зображення знаків застосовують електроннопроменеві трубки. Це дозволяє виробити набір більше 1000 знаків в 1 сік . Розробляються (1970-і рр.) системи з використанням лазерної техніка і голографія.
В системах автоматичного програмування набору логічне перенесення слів, формування рядків і смуг виробляються автоматично. Успішно вирішуються завдання по автоматизації процесів складної верстки і редагування з використанням відеотермінальних пристроїв. Розвиток подібних систем веде до створення автоматичних систем комплексної переробки текстової і ілюстраційної інформації.
В 1972 радянські строкоотлівниє Н. м. працювали в друкарнях 56 країн.
Літ.: Колосов А. І., Лаврентьева А. Р., Виготовлення друкарських форм, М., 1963 (Технологія поліграфічного виробництва, кн. 1); Шульмейстер М. Ст, Монотип, кн. 1—2, М., 1961—63; Петрокас Л. Ст, Шнєєров Л. А., Машини набірного виробництва, М., 1973.
