Містифікації літературні, літературні твори, авторство яких нарочито приписане їх вигадниками іншій особі (реальному, інколи вигаданому) або народній творчості; містифікація передбачає створення стилістичної манери і творчого образу уявного автора. М. л. частіше мали місце в переломних для літератури і суспільної думки епохи. У 1817—23 для підтримки ідеї національного відродження чехів під виглядом народного епосу були обнародувані «Краледворськая рукопис» і «Лібушин суд», списки яких нібито виявив філолог Ст Гана. Прагнення вивести літературу з тісного русла традиційних мотивів і форм викликало містифікацію Дж. Макферсона, який видав в 1760—63 романтичні твори, приписані їм шотландську барду Оссиану, що за переказами жив в 3 ст Передромантичні по духу «поеми Оссиана» до викриття містифікації встигли зробити вплив багато європейських літератур. П. Меріме в 1825 видав романтичні п'єси під ім'ям вигаданою іспанські актриси Клари Гасуль, а в 1827 — збірка «Гузла», приписана вигаданому сербському оповідачеві І. Маглановічу. 11 пісень цієї збірки в 1835 переклав А. С. Пушкин («Пісні західних слов'ян»).
В Росії ряд М. л. з'явився в 19 ст Крупні письменники і учені (А. С. Пушкін, І. І. Срезневський, Ф. І. Буслаєв) ставали їх жертвами, приймаючи підроблені «древні» рукописи, псевдомемуари, «невідомі» варіанти творів за справжніх. Своєрідною М. л. була літературна маска Кузьми Пруткова .
Одін з видів М. л. — видача оригінального вигадування за переведення — часто служив засобом політичної конспірації і притуплювання пильності цензури (псевдопереведення Н. А. Некрасова «З Ларри», «З Барбье»).
Розкриття М. л. виробляється засобами критики текстології тексту. Соціальний генезис і тенденційність в М. л. виражені, як правило, відвертіше, ніж в звичайних творах; часто видають анахронізм, мовні невідповідності і тому подібне Мн. М. л. представляють не лише історичний інтерес, але і естетичну цінність.
Літ.: Ланн Е., Літературні містифікації, М. — Л., 1930; Масанов Ю. І., В світі псевдонімів, анонімів і літературних підробок, М., 1963; Берков П. Н., Про людей І книги, М., 1965 (є бібл.).
